Богдан Столярчук, керiвник iнструментальної групи фольклорного студентського ансамблю „Горина” Рiвненського державного гуманiтарного унiверситету, давно вже знайомий з Підляшшям, яке він не лише оглядає, запам’ятовує його краєвиди і людей, знайомиться з культурними надбаннями, але й ділиться своїми враженнями та передуманим з читачами „Над Бугом і Нарвою”. Зараз пропонуємо Вашій увазі думки навіяні прочитанням найновіших збірок трійки підляських поетів.  «Непокiрнiсть твоїх дивних думок» Євгенія Жабінська, Коли приходить тиша, вид, Союз українців Підляшшя, Більськ 1995.  Поезiї Євгенiї Жабiнської наповненi свiтлими лiричними образами, її душа напоєна тим теплом, яке має заряд енергiї i здатне притягувати навколо себе шанувальникiв поетичного слова, що мають можливiсть насолоджуватись її вiршованими рядками. Поетка вiдчуває щоденний пульс життя з його жорстким i непопустимим укладом, що її оточує: земля на якiй живе, близькi люди, щирi друзi, коханий – все це завжди хвилює, а потаємнi струни душi здатнi випромiнювати цi переживання повсякденного свiтобачення.  Євгенiя Жабiнська народилася на Пiдляшшi i живе в цьому краї, любить землю, яка зростила її, але внутрiшнiй свiт нуртується втручається у життєвi перипетiї i пробивається поетичним словом до всього, що її болить, до рiдної мови, материнської пiснi, свого народу:      Як тебе назвати      мiй народе      як назвати вас      люди з добрим поглядом      сумних очей      як тебе назвати      моя мово      як назвати тебе      музико мого дитинства      материнська пiсне      як назвати тебе      моя пущанська країно      як простори над землею      моїх батькiв      як назвати вас      найдорожчi скарби      мого життя  Так, це життя складне i на теренах Пiдляшшя сформувався її феномен української поетки. В одному з вiршiв – Мамо, ким ми є? – вона свiдомо ставить питання i сама дає вiдповiдь про своє походження:      Вдома казали      – Руськi      Знайомi казали      – Поляци      В школi казали      – Бєларуси  Але помiж того оточення в якому проживає героїня з її радощами i печалями, з покорами i неузгодженiсть, з усiм побаченим i пережитим, душа її, пожiночому нiжна i мрiйлива, нуртується за Україною, яка:      Кличе мене      словами матернiми     манить     блиском бань      мережана червоночорним      хрестиком  Поетичний свiт Євгенiї Жабiнської – це неспокiй душi, який не завжди погоджується в повсякденнiй буденщинi нашого життя з тими одноманiтними проявами людського оточення, але вона вмiє находити зерна поетичного слова у щоденних пошуках i викристалiзовує кожний рядок у цьому страшному свiтi, який її оточує i заставляє бути завжди насторожi:      Хочу ввiйти      в саму себе      босими ногами      перемiряти      куточки душi      прогнати      горде зло      пiдняти      з болота      чиюсь вiру      зруйнувати      мур тривоги пiзнання      вийти     з чистими думками      знавши      як почати новий день  Найбiльш зворушує лiрика кохання, що так притаманна поетцi, в своїх щирих почуттях переповнених жадобою до життя. Людськi почуття, iнтимний свiт закоханих – це вiчнi радостi переживань. Свiт великого кохання – найпотаємнiший свiт людської душi, нiжностi, страждання, опоетизованого жiночого щастя:      Притули мене      нехай ще раз      одкриються простори вiри      помiж твоїми долонями      нехай ще раз      люди стануть добрими      нехай забуду      що їх свiт      не мiй      що мй свiт      не їх      притули мене      i вже не буду      боятися життя  Складає хороше враження стиль поетки, не запозичений, а визрiтий на чистих засiяних зернах людських переживань, через її душу проходить все, що може осягнути погляд побаченого i почутого. Переконує виклад думок, манера письма та непересiчна пiдляська мова. Хоча i зустрiчаються в книзi деякi моменти кострубатостi, але вони не затьмарують того враження вiд прочитаного. Радiсно, що край Пiдляшшя має гарну українську поетку з далеким баченням навколишнього свiту нового тисячолiття.  Гармонiйно доповнює поетичне слово графiка Якова Гнiздовського, який неначе б то проникся свiтом лiрики поетки i вiдтворив художньо її свiт неперевершеною художнього мислення.  Хочеться, щоб поетичний свiт Євгенiї Жабiнської змiцнiв i набрався сили i напився калинового соку на українських ягодах i порадував читача новими поезiями. Хай неспокiй її серця у вiршах i життi зворушить ще зчерствiлi людськi душi нашого сьогодення.  __________________ Кують зозулі на Підляшші Іван Киризюк, Смак ягоди ожини. Поезії, вид. Союз українців Підляшшя, Більськ 1999.  Зустрічі з новою книгою, так само, як і з людиною – завжди свято. Адже відкриваєш новий світ через друковане слово. Його гостроту і тепло, доброту і щирість. Завжди радієш за людину, яка зуміла передати свої мрії та переживання віршем. Зпоміж когорти поетів Підляшшя вирізняється Іван Киризюк. Його поезія це саме Підляшшя, зі своїм історичним минулим, по тернистих шляхах якого пройшов сам автор, на яких зустрічав веселощі і прикрості, надії і болі, щасливі хвилини кохання і несамовитий сум за долю свого народу. Все це вилилось в його поезію, яка стала невід’ємною часткою життя. Смак ягоди ожини – таку назву має книга Івана Киризюка, про яку піде мова. А й справді, який той смак ожини? Хочеться задати реторичне запитання. Якщо власне її скоштувати – дійсно смачно. Незпроста автор так назвав свою книгу. Інтимна лірика – це той стержень в кожного поета, з якого в більшості починається поезія. Любовна поезія червоною ниткою проходить протягом всього життя, так побудовані людські відносини між чоловіком і жінкою, природа наділяє таким почуттям, що можна передати тільки засобами мистецтва – мелодією, словом, кольором.     То було так давно     То було так недавно     Пробую розкодувати     Сенс пережитого     Смак зеленої ожини     Ношу на устах     Та не знаю     Чи жалію     Що не дано їй доспіти Або     І ти заходиш      З-за саду на кладку     Чорнява ягода     Долі моєї Закоханий в своє рідне Підляшшя Іван Киризюк занурюється глибоко в історію, шукаючи витоків джерела, яке живило його предків, шукає той потічок, який би мав зв’язок з Україною.     У зелених      Біловезьких вершинах     Гойдається дух     Князя Володимира Сьогодні Іван Киризюк не тільки оспівує своє Підляшшя в поезії, він активний культурноосвітній діяч, проводить громадську і політичну роботу, яка певною мірою відбивається в його поезії. Відродження української культури на Підляшші, стало святою справою кожного, хто корінням приріс до цієї землі.     Тут,     Де церковний передзвін     Де сиві зозулі кують,     Де предків кургани, –      Цю землю     Підляшшям зовуть! Як щиро поєднались в його душі політика і лірика. Так би мовити, щоденні громадські навантаження, які надто далекі від мрійливого і теплого слова живуть в великому серці цієй простої і доброї людини. Це його світ в якому він народився і поміж всяких негараздів має робити добрі справи. Іван Киризюк любить своє Підляшшя, його миловидну природу, глибоко сприймає її неоціненні скарби. Недарма природа в його віршах проводить дію людини. У спілкуванні з нею автор ніби з живим організмом ділиться своїми переживаннями, перекладає різні думки через глибину своєї душі в якій міститься відчуття доброго, людського.     Осінь     За соромившись     Жовту косу розплітає     В дикий виноград     Цвіркун скрипку загорнув Або     Грає небо     Весною     А трави шепочуть     Музику початого кохання Все це присуще авторові і присутнє в його любові до природи, до життя.  __________________ Дорога до істини Юрій Гаврилюк, Голоси з Підляшшя, Видавництво альманаху „Зерна”, Париж – Львів – Цвікау 1999. Вкотре перечитую книгу поезій Юрія Гаврилюка Голоси з Підляшшя. Датована вона 1999 роком вже минулого століття і вірші написані між 80 і 90 роками, але в них і сьогодні пульсує свіжа думка. Вони зворушують сконцентрованими поетичними образами. Короткий „постріл” вірша владний поразити мішень з свого першого разу. Адже в істинній поезії іншого бути не може. Якщо це поезія. А це поезія. Уже на перших сторінках книги зупиняється погляд:     Люди, як краплі     Словами, як краплі     Розбивають     Пороги століть Поет ввійшов в літературу так само, як в нове тисячоліття –  впевнено й сміливо, як син своєї країни, яку щиро любить і шанує, і на теренах життя робить все, щоб зберегти ті давні традиції звичаїв та обрядовості в повному образі історії, що тернистим вікном вплітається в сьогоденне відродження Підляшшя.     Вітчизна     Це широке     Синє море     Де котяться хвилі     Нашого життя Юрій Гаврилюк сформований поет з утвердженим особистим творчим „Я”, неповторною особистістю людини, вміло передає побачений навколишній світ переживань і особистих думок поетичним словом. Його сентенція коротка і влучна, а роздуми про сьогодення відверті і щирі.     Життя це боротьба     … Між совістю          і страхом і ця повсякденна боротьба, як пише автор, крок за кроком переконує нас, що совісне відношення до всього оточуючого переборює стах. Найголовніше в поезії Юрія Гаврилюка – це його чітка думка, яка сконцентрована в коротких викладах незарифмованого вірша, але в них відчувається ритміка кожного рядка, який несе в собі велике навантаження баченого і пережитого. Запутаний в павутині мовчання Збагнув яка важка дорога до істини Юрій Гаврилюк – людина молодої поетичної генерації і він не байдужий до будьчого, що робиться на його рідному Підляшші. Особливе в нього відношення і пошана до історичного минулого свого краю. Як історик з особливим трепетом і любов’ю виклав це в книгах досліджень Підляшшя та Нехай живе Підляшшя – з роздумами пережитого і передуманого. І він в своїх мандрах по цій землі досліджує життя свого народу, його мову, культуру, побут. Перегорнув тисячі сторінок книг, архівних документів, занурюється в історію свого краю, звідки черпає сили і наснагу для написання своїх нових книг.Адже йому випала доля прикласти до цього своє вміння і мудрість. Поет міцно став на ноги в сучасній літературі зі своїм виваженим словом мислителя, яке серед українськопідляського вирізняється стилевими засобами і літературною українською мовою. Адже автор виступає з добірками віршів в багатьох українських журналах – „Всесвіт” (Київ), „Дзвін” (Львів), „Вітрила” (Київ 1990), „Поезія” (Київ 1989), збірниках Золотий гомін. Українська поезія світу (Київ 1991), Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. Поезії та висновки (Київ 1990) та багатьох українських часописах Варшави, Торонто, НьюЙорка. Тому мова його віршів проста, українська, рідна, хоча  з тим підляським акцентом, але він її не каламутить, а придає особливого значення землі на якій народився і живе сам автор, де жили його предки, і сьогодні йому лежить на серці усе Підляшшя. Входжу до церкви старої В якій хрестили Предків і мене Не чую тут рідної мови Мабуть земля за хвилину здригнеться Витече з місця де мої ноги Юрій Гаврилюк поет-лірик. Щира любов до природи, до жінки, до землі, яка ніжно його випестила, безмежна любов до людей, що оточують в повсякденній праці його замислуваті ідеї і допомагають ці люди в щоденному житті. Піщана дорога від села Шлях за горизонтом Минуле за тобою На ожинами зарослому відкосі Ведуть всі дороги До людей Суть Гаврилюкової поезії – це саме життя зі своїми простими і складними перипетіями. Хочеться, щоб в цьому бурхливому світі його поезія, яка пройшла крізь душу його думок і переживань, засіяла те добре і щире. Адже дорога до істини складна, але збиватися з неї вже не сила, бо на ній залишилися сліди добрих справ. Більськ – Рівне, 2000-2002 Богдан СТОЛЯРЧУК, Рівне «Над Бугом і Нарвою», 2002, № 1, стор. 31-33.