ІСТОРІЯ,  Наші статті,  ТРАДИЦІЇ

Кŷйлувська капліця

Колі в якомусь селí є церква, то зразу бŷльш про тоє село говориться, лічиться його лíпшим, а і людям з того села лєпі, бо не треба їм до церкви далєко ходіті. Так думалі трохі бŷльш як сто лíт тому в Кŷйлах, де все жив руські православни народ. Село є невельмі велікє, а і немалоє. Колі в 1897 році царські власті зробілі спіс, вийшло, што в Кŷйлах в 78 хатах жило тогди 526 чоловíк. Всí вони билі православни і билі припісани до парафії в Чижах, а то било доволі далєко, десь з п’ять кільометрув. Кŷйлувцям хотíлось мíті свою церкву або хоч капліцю.

На початку XX вíку за казьонни гроши поставілі в Кŷйлах школу і покрилі її́ дорогою тогди бляхою. Як скŷнчилі будову, трохі бляхі осталось. Кŷйлувці подумалі, што хватіло б єї, коб накриті капліцю. На думаню не скŷнчилось і взялісь вони до роботи. Бив в Кŷйлах одін чоловíк, у которого син вельмі мŷцно розпівся. І коб син перестав піті, його батько дав дерво на капліцю. Бив уже матеріал і поставіті капліцю не било б тяжко. В селí билі тогди добри майстрѝ. От хоч би такій Тодор Адам’юк, котори зо своїмі людьмі збудовав вельмі гожи дерев’яни дворець на чигунці в Гайнувці, а так само робів при будові царського палацу в Біловíжи. Другім добрим майстром бив Ґриша Петручук Якімув і то вŷн згодівся збудоваті сíльську капліцю. Потрѝбне ще било розрешеніє царської власті. В Кŷйлах говорат, што коб тоє дустаті, Ондрѝй Башун, мŷцно вíрующи чоловíк, пуйшов пішком в Росію, до Вільна. Розрешеніє дустав і церковку хутко поставілі. 18 паздзєрніка 1909 року її́ висветілі в честь святого Олєксíя.

Тяжко найті другу церкву чи капліцю святого Олєксíя на Пудляшу. Колі в Кŷйлах ставілі капліцю, билі то тиє лíта, в якіх царські син Олєксíй тяжко хворѝв на гемофілію. Царевіча лíчилі всякі дохторѝ, а також знахори і гохштаплєри, як Распутін, і ніяк не моглі вилічиті. В церквах по цíлуй царськуй імперії молілісь за здоров’є малого Олєксíя. Може то тíм кŷйловці захотíлі, коб у їх била капліця святого Олєксíя, а може їм тоє хтось приказав.

Колі висвечувалі капліцю, в Кŷйлах началась традиція, котора зветься Свíча і триває до сіх пŷр. В селí розказуют, што в той день, колі висвечувалі церковку, по святочнуй службі люде з села зобралісь на гостіні у Ондрѝя Башуна, у того чоловíка, што ходів в Росію по дозвŷл на капліцю. Ондрѝй Башун бив пчеляром і мíв вŷн мнŷго воску. З воску зобрани люде зробілі свічкі. З тих пŷр, штороку в іншуй хаті, увечери, день перед празніком святого Олєксíя збіраються кŷйловці і роб’ят велікі воскови свічкі. На другі день, колі в капліці проходіт святочна служба, тиє свічкі батюшка светіт і їх послі, як хтось в селí умре, став’ят коло покойніка. Так само як понад сто лíт тому, тоже тепер штороку всí кŷйлувці збіраються на традиційнуй гостіні.

Капліця простояла мнŷго лíт. Раз в мíсецю, в недíлю, батюшка приїжджав до села і служив у ю̂й. В капліці все прощалісь з небŷжчикамі, перед капліцьою светілі велікодню паску. Одного разу сталось нещастє. В ночѝ, лíтом 1963 року, грŷм удирив в капліцю і вона загорѝлась. На щастє одін чоловíк тоє обачив. Збíглісь люде з цíлого села і вíдрамі, опорожнівши два колодеці, загасілі пожар. Огонь згасілі, а всьо такі тоє, што било всередіні церковкі, вигорило.

Рано по пожарові, як штодень, кŷйлувські мужчини зобралісь перед млєчарньою, коб оддаті молоко і обговорувалі, што то далíй з капліцьою робіті. І тогди попечитель, Коля Вавренюк, задумав, што покŷль одбудується церковку, треба її́ обернуті. Досю̂ль стояла вона так, што входілось до її́ з пувнŷчної сторони, просто з гуліці. Хоч тогди самоходув било ще совсíм мало, всьо такі, виходівши з капліці, мŷг би хтось пуд кольоса попасті. Зобрани мужчини, а било їх бŷльш як двадцетьох, однялі од церковкі притвŷрець, взялісь разом і пуднялі рукамі в гору цíлу капліцю. Обернулі її́ так, што тепер вхŷд находіться з захŷдньої сторони. В той сам день капліцю ще обгороділі, а недовго одновілі її́ всередіні і вона досю̂ль служит кŷйловцям.

І досю̂ль в Кŷйлах мŷцно тримається традиція свíчи. Штороку, вечером перед празніком святого Олєксíя, там качают воскови свічкі.

Юрій ПЛЄВА

Фото автора статті

2020, № 6, стор. 31-32.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.