-
Kleszczele — miasto na kresach Rusi
W pierwszych dziesięcioleciach XVI w. na prowadzącym przez ziemię bielską i brzeską szlaku monarszych wędrówek potomków Władysława Jagiełły, zajmujących wielkoksiążęcy (hospodarski) tron w Wilnie i królewski w Krakowie, lokowano na prawie niemieckim kilka miast, w tym Kleszczele. Wprawdzie 500-lecie obchodzone jest tu w bieżącym roku, lecz z treści listu Zygmunta I (→ s. 21) możemy wyciągnąć wniosek, że nakazał on tworzyć tu autonomiczną wspólnotę miejską w tym samym czasie, co w Narwi (1514) i Milejczycach (1516). Na przeszłość, zarówno tę bliższą, jak i dawną, odruchowo patrzymy przez okulary współczesności, więc sformułowanie w tytule może zaskakiwać. Słowo Kresy używane jest obecnie dość często, lecz na ogół z pominięciem ruskich historycznych i etnicznych realiów,…
Вам також може сподобатись
Михайло Бобровський – підляський піонер славістики
«Територія моїх поїздок межує на півночі з Прип’яттю і Біловезькою Пущею». Надбужанські мандрівки автора українського гимну
90 років тому помер Костянтин Харлампович – народжений в Рогачах коло Милейчич історик, член Всеукраїнської академії наук
-
Перша стаття київської дослідниці Марини Ткачук про підляські говірки та їхній історико-культурний контекст
У травні минулого року, у взаємодії з Підляським науковим інститутом та редакцією нашого журналу, мовознавчі дослідження в селах Більського, Гайнівського та Білостоцького повітів проводила Марина Ткачук – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу діалектології Інституту української мови Національної академії наук України. І ось, у першому цьогорічному випуску науково-теоретичного журналу цього ж Інституту «Рідна мова» з’явилась її стаття «Українські говірки Північного Підляшшя: історико-культурний контекст». Згідно з анотацією: «У статті досліджено сучасну соціолінгвальну ситуацію в автохтонних українських говірках Північного Підляшшя на історико-культурному тлі. Особливу увагу зосереджено на тріаді маркерів «конфесійна – етнічна – мовна належність», спробах прищепити населенню ідею «білоруськости», що вплинуло на сучасну мовну й етнічну свідомість діалектоносіїв; схарактеризовано мовну…
-
Wesna z Szewczenkom — pro pisanie po-swojomu
Wesna prychodіt kożnoho roku – j kożnoho roku wona іnsza. Sioho razu u nas wesna z zawerszyniom konkursu «Pіszemo po-swojomu» (abo «pyszemo», koli awtor, dla prykładu, z okolicі Kliszczel abo Czeremchі). Kożnoho roku wesnoju odznaczajemo j Szewczenkowy rokowіny – poet і artyst narodіwsia j pomer u berezniowі, u trawniowі byw pochowany w «Ukrajinі mіłuj» – nad Dnіprom, na horі koło Kaniowa. Sioholita kruhłych rokowіn joho żytia (1814-1861) nema, wse ż Tarasowa osoba do toho, szto u nas dіjet´sia, odnosіnie maje. Tak skłałosia, szto osenioju mіnułoho roku wypało mnі, razom z Ludmіłoju Łabowіcz, wziatі na sebe rolu wykładacza na majster-klasach (warsztatach) «Jak pіsatі po-swojomu?» (abo «pysaty», koli ochoczyj do toho pochodіt…
-
Весна з Шевченком — про пісанє по-свойому
Весна приходіт кожного року – й кожного року вона інша. Сього разу у нас весна з завершиньом конкурсу «Пішемо по-свойому» (або «пишемо», колі автор, для прикладу, з околіці Кліщель або Черемхі). Кожного року весною одзначаємо й Шевченкови роковіни – поет і артист народівся й помер у березньові, у травньові бив поховани в «Україні мілуй» – над Дніпром, на горі коло Каньова. Сьоголіта круглих роковін його житя (1814-1861) нема, все ж Тарасова особа до того, што у нас діється, односінє має. Так склалося, што осеньою мінулого року випало мні, разом з Людмілою Лабовіч, взяті на себе ролю викладача на майстер-клясах (варштатах) «Як пісаті по-свойому?» (або «писати», колі охочий до того походіт…
-
Українська писанка з St Volodymyr Drive
Обкладинка попереднього, передвеликоднього числа «НБіН», прикрашена була фотографією однієї із найбільших у світі «архітектурних» писанок, що дорівнює висотою триповерховому будинкові та крутиться-вертиться над ставочком при St Volodymyr Drive у містечку Веґревіль (Vegreville), розташованому у найбільш «українізованій» частині Канади – провінції Альберта (українські прізвища в її парламенті та уряді це річ нормальна). Звісно – писанки назагал асоціюються із Великоднем та й офіційна, англомовна назва цієї особливої скульптури звучить «Vegreville Pysanka. The World’s Largest Ukrainian Easter Egg». Все ж станула вона тут не під Великдень, але в середині літа, бо це передусім пам’ятник канадській кінній поліції. Звісно, не мав би він такої форми, та не відкривали б його 28 липня, у день…
-
Nezłamnоstі — treba nam wsіm
Cej «dytiaczyj» malunоk pіd czas оstannioji «Pіdlaśkоji оsenі» łeżaw sered іnszych predmetіw wyhоtоwłenych dіt`my z Ukrajiny – na stоli u fuajje Bіlśkоhо budynku kultury, de wіdbuwawsia festywalnyj kоncert. Musyw baczyty jоhо kоżnyj, chtо pіdіjszоw dо stоła, de zbyrałysia kоszty dla pоstrażdałych wіd wіjny, chtоś pewnо dіstaw jоhо, jak pоdiaku za swіj dоkładenyj «hrіsz». Malunоk trahіcznyj, bо ż pоkazuje najstrasznіszu realnіst`, w jakіj mоże оpynytysia dytyna – wіjnu. Wse ż оptymіstycznyj, adże ce ałehоrіja ducha bоrоt`by za wоlu, za majbutnie, ałehоrіja Ukrajiny takоji, jakоju wоna je, chоcz prоpahandysty rіznych nacіj ta derżaw prоbuwały wtоwkmaczyty wsiomu swіtоwі, w tоmu czysli j nam (ta j samym ukrajinśkym hrоmadianam) jiji wykrywłenyj оbraz. Rоzwjazana z…
-
Незламності — треба нам всім
Цей «дитячий» малюнок під час останньої «Підляської осені» лежав серед інших предметів виготовлених дітьми з України – на столі у фуайє Більського будинку культури, де відбувався фестивальний концерт. Мусив бачити його кожний, хто підійшов до стола, де збиралися кошти для постраждалих від війни, хтось певно дістав його, як подяку за свій докладений «гріш». Малюнок трагічний, бо ж показує найстрашнішу реальність, в якій може опинитися дитина – війну. Все ж оптимістичний, адже це алегорія духа боротьби за волю, за майбутнє, алегорія України такої, якою вона є, хоч пропагандисти різних націй та держав пробували втовкмачити всьому світові, в тому числі й нам (та й самим українським громадянам) її викривлений образ. Розв’язана з…
-
«Використаті цікави уривкі житя…»
Найбільш сполонізованим місцем на карті Північного Підляшшя є без сумніву Сім’ятицький повіт. Така ж сама ситуація з його центром – Сім’ятичами. Вистачить коротка прогулянка по місту, щоб переконатися, як важко знайти тут сліди присутності руського населення, про що в своїй статті „Polskie miasto Siemiatycze писав Марко Полешук (дивись «Над Бугом і Нарвою», № 1/2004). Всеприсутня польсьска мова, низька національна свідомість серед православних жителів містечка, в якому – як показав перепис населення з 2002 року – статистично більше ромів (46 осіб) ніж українців, брак зорганізованого українського громадсько-культурного життя (відбуваються тут лише концерти в рамках Фестивалю української культури «Підляська осінь») – так коротко можна прохарактеризувати ситуацію в цьому 15-тисячному містечку. Але навіть…
-
Михайло Бобровський – підляський піонер славістики
У поточному 2007 році до списку Пам’яті світу (Memory of the World International Register), міжнародного проекту ЮНЕСКО, якого метою є зібрання та надійне зберігання найцінніших історичних документів, внесений був т.зв. Супрасльський кодекс, якого окремі частини, разом 285 пергаментових аркушів, зберігаються у бібліотеках Варшави, Любляни та Петербурга. Ця, писана кирилицею богослужбова книга, виникла на початку ХІ сторіччя у Болгарії. Тому, хоч вона особливо цінна для дослідників давньої мови південних слов’ян, її причетність до української культури є дуже посередня. Те, що для нас може бути цікаве, то передусім особа відкривача манускрипту, уродженця Більської землі Михайла Бобровського (1784–1848) та місце, від якого виникла прийнята в науковому світі назва манускрипту. Хоч бо Супрасльський монастир…
-
„О Матінко Божа”
Увазі наших читачів пропонуємо читати оповідання Галіни Богути – Стомпель у перекладі Василя Шляхтича. Halinka Bohuta – Stąpel “O matko boska” „О Матінко Божа” — Люто вилаялася Елька. Так, назва вулиці звучить казково – Відпочинок, але спробуйте знайти місце для паркування ввечері, особливо в п’ятницю. Тож Єлизавета їде повільно й уважно шукає місце, де міг би сісти її старий понтіак. Місць немає, вона натискає на педаль газу і прямує на стоянку на Західній вулиці, але й там все зайнято. Повертає ліворуч і паркується біля площі. Якби вона передбачила, що станеться, вона б обмежила свої покупки. Але байдуже, вона сяде на лавку і покличе свого Юзека, нехай встане з дупи перед телевізором, але…
