ІСТОРІЯ,  ЛЮДИ,  Наші статті,  ТРАДИЦІЇ

90 років тому помер Костянтин Харлампович – народжений в Рогачах коло Милейчич історик, член Всеукраїнської академії наук

21 березня 1932 року у Києві помер Костянтин Харлампович – історик церкви і освіти в Україні та краєзнавець, академік Всеукраїнської АН. В найближчому часі, як на нашому сайті, так і в чергових друкованих числах будемо публікувати нові матеріали про Костянтина, а також інших видатних представників родини Харламповичів. (ред.)

18 серпня 1870 р. у Рогачах коло Милейчич (тоді Берестейського пов. Гродненської губ.) у сім’ї місцевого священика народився історик Костянтин Харлампович, автор близько 250 праць, переважно з історії Православної церкви та освіти. Закінчив духовне училище та Литовську духовну семінарію у Вільні, відтак Петербурзьку духовну академію (1894). Направлений працювати у Казанській духовній семінарії, де від 1895 р. викладав латину, потім цивільну історію (від 1906 р.). У 1899 р. отримав звання магістра богослов’я та з 1900 р. – доцент церковної історії в Казанському університеті (з 1909 р. – екстраординарний професор). З 1899 р. член Товариства археології, історії, етнографії при Казанському університеті (у 1922-1924 рр. – голова), також член Товариства історії та старожитностей при Московському університеті (1913), Товариства шанувальників старовинної писемності (1914), Володимирської вченої архівної комісії (1914), Московського церковно-археологічного товариства (1918), Товариства вивчення місцевого краю Чуваської автономної області (1922), Центрального бюро краєзнавства (1923). Член-кореспондент Російської академії наук по відділові російської мови і літератури (1916).

У 1919 р. Харлампович був за пропозицією історика Дмитра Багалія обраний академіком Всеукраїнської академії наук, але до Києва не зміг переїхати. Продовжував викладати в Казанському університеті та у військовій школі командного складу, працював у Музейній комісії. Його домагання, щоб реквізовані у церкви коштовності передавалися до музеїв, а пам’ятки історії краю охоронялися, стали причиною арешту у вересні 1924 р., а в січні 1925 р. заслання (без рішення суду). На 3-річному засланні, спочатку в Оренбурзі, потім у Казахстані, продовжував наукову роботу, видав монографію про повстання тургайських «киргизів» (казахів) у 1916-1917 рр. Після звільнення, завдяки втручанню академіка Михайла Грушевського, отримав у 1928 р. дозвіл пере­їхати в Україну. Мусив однак поселитися поза Києвом (у Ніжині) та у березні 1929 р. більшовицьким Комісаріатом освіти УРСР був позбавлений звання дійсного члена ВУАН (рішення скасовано 1992 р.). Продовжував однак наукову працю у структурах академії, зокрема в Історичній секції керованій Михайлом Грушевським, Комісії соціально-економічної історії (керівник Д. Багалій) та Педагогічній комісії ВУАН, друкувався у журналі «Україна». З 1930 року жив у Києві в далеких родичів, брав участь у створенні Комісії для досліджень з історії Близького Сходу та Візантії ВУАН. Заради заробітку коректував у Держвидаві журнали «Історик-марксист» та «Економіст-марксист», безоплатно комплектував бібліотеку Науково-дослідного інституту педагогіки, сподіваючись на посаду бібліотекаря. Помер у Києві 21 березня 1932 р.

Виняток зі статті: Юрій Гаврилюк, «Енциклопедія підляських імен», — «Над Бугом і Нарвою», 2021, № 6, стор. 17-18.

Могила батька вченого, о. Василя Харламповича (1839-1990) при стіні рогацької церкви, в якій він служив у 1865-1890 роках. Фото Ю. Гаврилюка

2/

Костянтин Харлампович у 1900-х роках – фотографія надіслана до Львова філологові, письменникові та громадському діячеві Кирилові Студинському та церква в Рогачах (2007 р., фото Ю. Гаврилюка).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.