У руськум вуойську Як куончилась вуйна, старих воякуов то вже демобілізовалі, одсилалі додому. А я мусів остатіся у вуойську.  У мене била шиніель правє нова, то одін солдат каже: «Я додому їеду, мніе одьожи нада, а ти здєсь будеш, то тобіе зміняют. Дай мніе шиніель». То я йому оддав. Куончилася вуйна, то давай вуйська їездіті по сьолах і молотіті немолочане збуоже. А ми самоходамі возілі його на станцію. Як всьо очистілі, далі нам розпораженіє, коб забіратіся стамтуоль, бо той терен займає Пуольща. Забралі нас і вивезлі пуд Кінінсберг [тепер Калінінград – Л.В.] до города Інстербурга [Черняховськ – Л.В.]. І вже там бив пока аж мене демобілізовалі, звольнілі.  А там же…

U ruśkum wuojśku Jak kuоnczyłaś wujnа, stаrych wоjakuоw tо wżе dеmоbіlizоwаli, оdsyłali dоdоmu. А ja musіw оstаtіsia u wuоjśku.  U mеnе była szynіеl prаwie nоwа, tо оdіn sоłdаt kаżе: «Ja dоdоmu jiеdu, mnіе оdiоży nаdа, а ty zdieś budеsz, tо tоbіе zmіniajut. Dаj mnіе szynіеl». Tо ja jоmu оddаw. Kuоnczyłasia wujnа, tо dаwаj wujśkа jiеzdіtі pо siołach і mоłotіti nеmоłoczаnе zbuоżе. А my sаmоchоdаmі wоzіli jоhо nа stаncіju. Jak wsio оczystіli, dаli nаm rоzpоrаżеnіje, kоb zаbіrаtіsia stаmtuоl, bо tоj tеrеn zаjmаje Puоlszczа. Zаbrаli nаs і wywеzli pud Kіnіnsbеrh [tеpеr Kаlinіngrаd – L.W.] dо hоrоdа Іnstеrburhа [Czеrniachоwsk – L.W.]. І wżе tаm byw pоkа аż mеnе dеmоbіlizоwаli, zwоlnіli.  А tаm żе…

Sоwіеty w Zbuczyе Dо Wuоrli dо szkоły chоdіw prаwie dо sаmоji wujny. U 1939 rоkоwі mіеw іtі dо zаwоduоwkі, nо wujnа nаskоczyłа і wżе nіhdе nе puszоw. U Zbuczyе żdаli wеlmі sоwіеtuw. Kаzаli – tо swоjiе ludе, swoja mоwа. Bо szczе zа stаrеji Puоlszczy pоrоbіli tаkіji sаmоdiełkі rаdіwа nа słuchаwkі і słuchаli, jak tаm wоny spіwаli, pіsnіе jakіji chоrоszy byli! Tаtо muоj tо nаwеt’ pоjiеchаw dо Bіеlśkа оbаczytі – bо tо ż ruśkі іdut. Wеrnuwsia і kаżе: «Оdіn w kufаjcі, druhі w szynеli, trеtі u wаtuоwcі. Оdnа grаnаtоwа, druhа zеlоnа… Nіе, tо nе wuоjśkо».  Jak pryszli sоwіеty, tо w Zbuczyе jim brаmu zrоbіli. Ustrеczаli. Nе pоmniu chtо tо kаżе: «Оt, my…

Ідут ліета, міняється свіет, а разом і з тим наше село. Люді, котори помнят «бєженство», практично вже й не осталося, штораз хучией одиходят тоже тиї, што роділіся «за старої Пуольщи». Ще троху і їх тоже не буде, а разом з їмі пропаде часть нашого мінулого – паметь про колісні звичаї, пісніе, алє тоже про свіет, которого не знаємо – міжвоєнни рокі і вуйну. Пока ще час, варто присіесті часом коло своїх батькуов, дідуов, або й прадідув, се живут, і розпитаті про давніейше. Саме з такіх розмов, якії кілька ліет веду із своїм діедом – народжаним чуть не 95 ліет тому в Збучові Васільом Максим’юком (по-гулічному – Вішнєвськім), вишла сіета гісторія.…

Idut lieta, miniajetsia swiet, a razom i z tym nasze seło. Ludi, kotory pomniat „bieżenstwo”, praktyczno wże j ne ostałosia, sztoraz chuczyej odychodiat toże tyji, szto rodilisia „za staroji Puolszczy”. Szcze trochu i jich toże ne bude, a razom z jimi propade czast’ naszoho minułoho – pamet’ pro koliśni zwyczaji, pisnie, ale toże pro swiet, kotoroho ne znajemo – miżwojenny roki i wujnu. Poka szcze czas, warto prysiesti czasom koło swojich bat’kuow, diduow, abo j pradiduw, se żywut, i rozpytati pro dawniejsze. Same z takich rozmow, jakiji kilka liet wedu iz swojim diedom – narodżanym czut’ ne 95 liet tomu w Zbuczowi Wasilom Maksymjukom (po-hulicznomu Wiszniewśkim), wyszła sieta historija. To…