Актуальне завжди. Календар|Енциклопедія підляських імен [Частина IV]

20 лютого 1926 р. у Кліщелях народився Євген Конахович, псаломщик парафіяльної церкви Успення Пресвятої Богородиці в рідному містечку (з 1949 р.), катехит (з 1951 р.) та культурний діяч – співорганізатор кліщелівського гуртка Українського суспільно-культурного товариства (у 1967-1969 рр. його голова) і театрального гуртка, який 1966 р. здобув перше місце на огляді українських аматорських театрів у Перемишлі (п’єса «Безталанна» Івана Карпенка-Карого). 1970 р. прийняв дияконське, відтак ієрейське свячення та до 2004 р. служив настоятелем парафій на терені Білостоцько-Гданської єпархії (Юрауляни, Ялаука). Помер 21 вересня 2018 р. у Білостоці. 

22 лютого 1905 р. у Володаві над Бугом народився мовознавець Владислав Курашкевич (пол. Władysław Kuraszkiewicz), автор досліджень з історії і діалектології польської мови. Професор університетів у Люблині (1935-1950), Вроцлаві (1947-1950) та Познані (з 1950 р. завідувач кафедри слов’янської філології, з 1956 р. завідувач кафедри польської мови, у 1969-1974 рр. директор Інституту польської мови), член Польської академії умінь (з 1947 р.) та Польської академії наук (з 1967 р.). Помер 10 березня 1997 р. у Познані. 

У колі зацікавлень вченого була не лише польська мова, але й українська – можна сказати, що серед польських діалектологів був він піонером досліджень українських говірок як південної, так і північної частин Підляшшя, які почав на зламі 1920-х та 1930-х років, зокрема, на терені поміж Бугом та Біловезькою пущею. Досліджував також мову українського ділового письменства XIV-XV ст. Галичини і Волині. Українські говіркові тексти з Підляшшя (Лосинка, Орішково, Маліші, Цецелі-Чечелі, Сичина, Кобиляни, Любень, Острівки) публікувалися у книжці «Zarys dialektologii wschodniosłowiańskiej z wyborem tekstów gwarowych» (Варшава, 1954 та 1963), присвячені ж Підляшшю статті з наукової періодики були перевидані у збірнику «Ruthenica. Studia z historycznej i współczesnej dialektologii wschodniosłowiańskiej», який вийшов до 80-річчя від дня народження вченого. 

Михайло Лесів, автор монографії «Українські говірки у Польщі» (Варшава, 1997), писав про свого польського колегу, що він «має виняткове місце в історії української діалектології, з особливим зверненням уваги на північноукраїнські підляські говірки». «Великий інтерес до розв’язання найважливіших проблем історичної граматики української мови був спонукою для проф. Курашкевича до солідних досліджень найбільш архаїчних українських говірок. Польський мовознавець обстежив з цією, між іншим, метою багато підляських, поліських, холмських, гуцульських та лемківських говірок української мови». «Записані мовні матеріали з цих архаїчних і периферійних говірок української мови дали дослідникові можливість глибше зрозуміти деякі факти з історичної фонетики української мови, такі як походження і зі староукраїнських подовжених о, е, чи т.зв. «ять». Важливі висновки у відношенні до появи дифтонгів (двозвуків) у північноукраїнському діалекті він формулював саме на основі своїх записів з Підляшшя. А праці проф. В. Курашкевича пов’язувалися з тодішньою довоєнною дискусією, яку вели українські мовознавці-діалектологи про суть та історію оцих дифтонгів (а вели цю дискусію такі видатні українські мовознавці, як В. Ганцов, О. Курило, С. Смаль-Стоцький, І. Зілинський). Осібну статтю опублікував В. Курашкевич про характерні прикмети північноукраїнських говірок на стику з білоруською мовою між Бугом і Нарвою. …дослідження говірок цієї території було йому доручено Комісією з наукових досліджень Східних земель і він протягом 1937 р. обстежив та зробив записи в 70 місцевостях (села) навколо таких більших осель, як Заблудів, Страбля, Більськ-Підляський, Мілейчиці, Константинів, Волчин, Високо-Литовське, Гайнівка, Нарва. „Про ці говірки, – пише автор, – не було досі майже жодних інформацій, а говірки ці дуже важливі для «руської» діалектології, бо глибоко насвітлюють проблему розвитку типових українських та білоруських мовних явищ”». 

27 лютого 1935 року у селі Симоновичі поблизу містечка Дорогичинь на Берестейщині народився діалектолог та діалектоперекладач Федір Климчук. Після закінчення навчання на історичному відділенні Пинського державного учительського інституту (1954 р.), працював учителем у школах Столинського і Дорогичинського районів та з 1957 р. почав грунтовно досліджувати мову, фольклор і етнографію регіону. У 1964-1967 рр. заочно навчався на історичному факультеті Мінського державного педагогічного інституту, 1968 р. вступив до аспірантури при Інституті мовознавства Академії наук БССР та після її закінчення, з 1971 р., працював у секторі діалектології, з 1981 р. – старший науковий співробітник. Його заслугою було дослідження українського мовного масиву на території Берестейської області Республіки Білорусь та опрацювання дуже детальної діалектологічної районізації, до якої включив також українські говірки на території сучасних Люблинського і Підляського воєводств. Голова громадського об’єднання Західнополіське науково-краєзнавче товариство «Загороддя», редактор та упорядник збірників «Загороддя». Говіркою рідного села переклав «Новий завіт» та фрагменти творів світової літературної класики. Помер 22 жовтня 2018 р. у Мінську.

Л. С.

«Над Бугом і Нарвою», 2021, № 1, стор. 16-19.