«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» — Шевченкова поема «Кавказ»

«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» — Шевченкова поема «Кавказ»

Під час арешту Тараса Шевченка у грудні 1847 року знайдено при ньому рукописний збірник, якому поет дав назву «Три літа», адже зібрав він тут свої твори написані у 1843-1845 роках. Період «Трьох літ» характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші «Три літа» (1845 р.) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує «розбитеє серце ядом сатири». Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.

Саме в період «Трьох літ» (1845 рік) написана поема «Кавказ», присвячена Якову де Вальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні, яку вела Російська імперія з горцями. Звісно, Шевченкові було ясним, хто справжній винуватець смерті друга, який склав голову «не за Україну, а за її ката», тому його твір це з одного боку осудження загарбницької війни й нещадна сатира на політичні, соціальні й ідеологічні основи царської Росії, з другого – прославлення боротьби за свободу.

Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але «воно знову оживає і сміється знову». Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей – це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: «Не вмирає душа наша,//Не вмирає воля».

Поет протиставляє вільному Кавказові кріпосницьку Росію – тюрму народів, у якій «од молдованина до фіна все мовчить, бо благоденствує». Зараз вона хоче схопити в свої імперські лабети волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам, тому тисячами гинуть царські солдати («люди муштровані»), ллється кров…

Поема виникла на фоні Кавказької війни між Російською імперією та державними утвореннями населення Північного Кавказу, яка тривала у 1817-1864 рр. (отже стільки само, що життя Шевченка), але твір сприймається як універсальний маніфест права кожного народу до волі й неминучості перемоги над «темним царством»:

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

У кінці поеми Шевченко згадує про Україну, про розриті козацькі могили. У народу України схожа доля з кавказькими народами. Поет хотів би, щоб про це пам’ятали. Поема «Кавказ» – це протест проти будь-якого поневолення одних народів іншими. Чи міг Шевченко думати, що і в XXI столітті проблеми Кавказу та інших народів не зникнуть, що твір його будуть читати й бачити у ньому віддзеркалення сучасності?

Саме «Кавказ» друкуємо як перший з низки Шевченкових творів – одним для пригадання, іншим – для ознайомлення. Переклад на польську мову зробив наш земляк родом з Південного Підляшшя – уродженець села Костомолоти Петро Купрись.

Аудіозапис поеми у виконанні Юрія Розстального з музикою Олександра Кальницького:

Тарас Шевченко: Кавказ

Искреннему моему Якову де Бальмену

        Кто дастъ главѣ моєй воду,

        И очесемъ моимъ источникъ слезъ,

        И плачуся и день и нощь, о побиенных…

                                  Иеремии глава 9, стих 1

[Хто моїй голові дасть воду,

І моїм очам джерело сліз,

Щоби я день і ніч міг плакати по вбитих…

                                   Єремії, 8, 20]

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові –

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави бога,

Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!

Не нам діла твої судить!

Нам тілько плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати згнущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

Ляжеш, боже, утомлений?

І нам даси жити!

Ми віруєм твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов’їх. А дівочих,

Пролитих тайне серед ночі!

А матерних гарячих сльоз!

А батькових старих, кровавих,

Не ріки – море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборете,

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас сила

І воля святая!

Чурек і сакля – все твоє,

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм божії глаголи!..

І од глибо[ко]ї тюрми

Та до високого престола –

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом би нам

Платить за сонце не повинні!

Та й тілько ж то! Ми не погане,

Ми настоящі християне,

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як не те –

Одна Сибір неісходима,

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую Біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі.

Об бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщенні,

У нас навчіться!.. В нас дери,

Дери та дай,

І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! чого то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей… не негрів… а таких

Таки хрещених… но простих.

Ми не гішпани; крий нас, боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп’явся,

Христе, сине божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини… чи, може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мірри дим,

І перед образом твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати

Сліпим, бачиш, дітям!..

Все покажем! тілько дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить!.. і як плести

Кнути узловаті –

Всьому навчим; тілько дайте

Свої сині гори

Остатнії… бо вже взяли

І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму – нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш…

І могили, степи, море,

І мене згадаєш.

18 ноября 1845, в Переяславі

Яків де Бальмен (1813-1845) – граф, художник-аматор і письменник, автор кількох рукописних повістей, що за життя не були опубліковані. Народився у селі Линовиця поблизу міста Прилуки (Чернігівська область). Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька. Служив в імператорській армії, загинув на Кавказі, убитий в сутичці з горцями.

Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. і між ними швидко встановилися дружні взаємини. Вони часто зустрічалися. Поет гостював у садибі Бальменів у с. Линовиці на Пирятинщині того ж 1843 р. Разом із своїм родичем художником М. Башиловим де Бальмен ілюстрував рукописний альбом «Wirszy T. Szewczenka», з творами написаними поетом до 1844 р. і переписаними польськими літерами, аби зробити їх приступними для читачів, що користувалися латинською графікою. Обидва художники виконали по 39 ілюстрацій.

Прометей – за давньогрецькими міфами титан, покровитель людей, який викрав вогонь з Олімпа і віддав його людям, за що Зевс наказав прикувати його до скелі в Кавказьких горах. Орел щодня видирав у нього печінку, та вона виростала за ніч. Прометей став одним із «вічних образів» світової літератури (Гесіод, Есхіл, Овідій, Кальдерон, Вольтер, Ґете, Шеллі, Байрон, М.П. Огарьов та ін.) – узагальненим образом незламного борця за щастя людства, ворога тиранії і водночас її жертви.

Отам-то милостивії ми… – приклад не рідкого у Шевченка сатиричного пародіювання офіційної мови, передусім «всемилостивейших манифестов» і «высочайших грамот»(пор.: «всемилостивейше пожаловали мы…»).

Чурек – прісний хліб кавказьких горців.

Сакля – житло горців.

Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе… – Йдеться про царя Ізраїльсько-Іудейської держави Давида (кінець XI ст. – близько 950 р. до н. е.), який, за Біблією, в юнацтві був пастухом. Щоб здобути красуню Вірсавію – дружину воєначальника Урії, Давид послав його на війну, де того вбили під час спровокованої поразки. Згодом Шевченко використав цей біблійний сюжет у циклі «Царі» (1848).

Продаєм… Людей… не негрів… а таких, Таки хрещених… но простих. – Ці рядки – саркастичний відгук Шевченка на трактат про боротьбу з торгівлею неграми, підписаний Росією, Австрією, Великобританією, Пруссією і Францією в грудні 1841 р. та «высочайший указ» від 26 березня 1842 р. «О предании суду и наказаний российских подданых, которые будут изобличены в каком-либо участии в торговле неграми». Осуд торгівлі неграми урядом кріпосницької імперії, в якій торгівля білими рабами була санкціонована законом, не міг не сприйматися як політичне лицемірство.

Ми не гішпани… – Іспанія активно протидіяла міжнародному осуду работоргівлі, якою займалися в ті часи переважно іспанці.

Ставник – великий церковний свічник або велика свічка для церковного свічника.

«Над Бугом і Нарвою», 2014, № 1, стор. 15-20.

Графіка Софії Караффи-Корбут (1966), фотографія з Євромайдану (Революції гідності) – Миколи Вепрука (2014).