Українська писанка з St Volodymyr Drive

Обкладинка попереднього, передвеликоднього числа «НБіН», прикрашена була фотографією однієї із найбільших у світі «архітектурних» писанок, що дорівнює висотою триповерховому будинкові та крутиться-вертиться над ставочком при St Volodymyr Drive у містечку Веґревіль (Vegreville), розташованому у найбільш «українізованій» частині Канади – провінції Альберта (українські прізвища в її парламенті та уряді це річ нормальна). Звісно – писанки назагал асоціюються із Великоднем та й офіційна, англомовна назва цієї особливої скульптури звучить «Vegreville Pysanka. The World’s Largest Ukrainian Easter Egg». Все ж станула вона тут не під Великдень, але в середині літа, бо це передусім пам’ятник канадській кінній поліції. 

Звісно, не мав би він такої форми, та не відкривали б його 28 липня, у день пам’яті святого Володимира, коли б не це, що наприкінці ХІХ ст. уряд Канади, тоді ще великобританської колонії, почав організовану акцію спроваджування іммігрантів, у тому числі й українців з Галичини. Пригадує про це, розташована біля писанки, композиція з нагоди століття українського поселення в Канаді, яке відзначали 1991 року. Це дерев’яна рама з вітражем, на якій зображена пара українських селян, тобто «піднятих прерій плугатарів» – саме так названі вони у цитаті з вірша Яра Славутича, якого фрагмент розміщено на бронзовій дошці, разом з поясненням англійською і українською мовами, що цей мистецький твір встановлений для вшанування піонерів цієї околиці. 

Сама ж писанка є символом міста від більш як сорока років, адже «Vegreville pysanka centenary project» був приурочений до дещо давнішого ювілею – сторіччя Королівської канадської кінної поліції, – який випав у 1974 р. У ході приготувань до його відзначення уряд Альберти запропонував грошову субсидію місту, яке захотіло би поставити пам’ятник присвячений цим роковинам. 

Виклик прийняла торгова палата Веґревіль, а найкращим визнано проект розроблений Полом М. Сембалюком, мистцем українського походження, що народився і виріс у цьому районі – гігантська писанка як символ миру і безпеки, яку представники кінної поліції мали забезпечувати першим поселенцям цього регіону та їхнім нащадкам. 

Завдяки цьому, як пише канадська українка, Оленка Мельник: «В самому серці Альберти стоїть українська Писанка зроблена з алюмінію. Вагою у 5000 фунтів ця конструкція витончено балансує на трикутному п’єдесталі, обертаючись за вітром наче вітряк. Про неї говорили, як про не дуже естетичну примху архітекторів, простакувату та показушну. Питанням є також саме присвячення королівським вершникам-поліцейським, які до перших українських іммігрантів ставилися не завжди привітно. Та подобається це чи ні, але Писанка у Веґревілі стала символізувати історію українців в Альберті».

І само місто, яке, до речі, своє перше сторіччя відзначало щойно 2006 р., є невід’ємним елементом цієї історії – до вибуху Першої світової війни, яка перервала інтенсивну еміграцію до Канади, прибуло близько 171 тис. українців, які осіли переважно на преріях Альберти і Манітоби. Обраховується, що біля 40% майже 6-тисячного населення Веґревіль це «україноканадці», хоч уже переважно англомовні, бо лише трохи більш як 800 осіб своєю рідною мовою назвало під час перепису українську. В місті діє дві українські церкви, а щороку в липні біля писанки відбувається також український фестиваль, звісно – «Pysanka Festival».

Фестиваль однак у теплу пору, в липні. А коли ми сюди приїхали з Богданом Кретом, який працює «нафтовиком» у Едмонтоні, був щойно початок квітня. На Підляшші це вже справжня весна – тут, хоч Веґревіль майже на цій самій географічній широті, що й Більськ, а день сонячний, було біля нуля, дув крижаний вітер, а на ставку лежав ще шар зимового льоду. Але писанці це байдуже – вона собі повільно оберталася на вітрі й виблискувала золотими та срібними зірками і трикутниками.

Укладений з них орнамент не дуже традиційний, тому його значення «розшифроване» на розміщеному поряд стенді. Отже, золоті зірки на обох кінцях яйця це символ життя, росту і удачі, при чому закінчення символізують Трійцю та сімейну єдність чоловіка і жінки та їхніх дітей. Далі в сторону центру яйце оточує смуга з зірок і трикутників – це символ вічності. Дві срібні ламані лінії (загзаги) це, виявляється, спрямовані до центра зуби срібного вовка, які якраз і є емблемою захисту та безпеки, що її мали забезпечити сили кінної поліції. Рядок шестикутних зірок поміж цими зубами це символ вітряних млинів, отже багатого жнива і достатку хліборобів. Щоб цю писанку-символ перетворити з мистецької візії в метал, витрачено 12 тис. робочих годин, при чому в стадії технічного проекту залучено, що було тоді новинкою, спеціалістів від комп’ютерного програмування. 

Велетенська писанка і дві веґревільські церкви це не єдині українські сліди-місця у цій частині трансканадського «гайвею» Йєллоугед. На жаль, Село спадщини української культури, що розташоване ближче Едмонтону, у т.зв. Калина кантрі, в холодну пору закрите. Але потішили ми себе відвідинами містечка Мондер (Mundare), в якому око кожного ласуна тішить найбільша «україноканадська» ковбаса – «від Ставничого». Лише око, бо в рот не візьмеш, адже це також скульптурна композиція у формі ковбасного кільця, яке висить, а властиво стоїть, на майданчику при Stawnichy Drive, неподалік від українського Народного дому та парку «Ukraina». До цієї мегаковбаси годився б ще хрін як пальма високий, але його ми щось не знайшли…

Юрій ГАВРИЛЮК

Фото автора статті

«Над Бугом і Нарвою», 2016, № 3, с. 37-39.

Іюстрації:

NBiN_2016_3_37_6

Майданчик при Stawnichy Drive у Мондер: віз з періоду українського піонерства та «мегаковбаса від Ставничого».