Будування над річкою Лісною Каменецької вежі

Каменець це зараз невелике місто (8,5 тис. населення), все ж саме він єдиний з колишніх укріплених городів княжої Берестейщини, в якому не лише збереглася унікальна оборонна вежа, що зараховується до найцінніших архітектурних пам’яток нашої руської доби, але дійшов до нас також опис їхнього спорудження, коли «вложив Бог в серце мисль благу» князю Володимирові, «аби де за Берестієм поставити город». Про це, що з наказу князя був «зрублений» (збудований) город Каменець, а в ньому «столп камен» (кам’яна вежа), волинський літописець пише двічі – у слові-похвалі (1), де перераховує заслуги померлого 1288 р. володаря та при розповіді про події, які відбувалися у 1276-1277 роках (2). Звісно, книжна мова ХІІІ ст. може бути важка для сьогоднішнього читача, отже, передаємо слова літописця у сучасній мові та з поясненнями.

1. Похвала князеві Володимирові

А князь Володимир під час свого княження зрубив багато городів, після (смерти) свого батька; зрубив Берестій і за Берестієм зрубив город на пустім місці, названім Лестня, й надав йому імя Каменець, бо (там) була камінна земля. Він вибудував у ньому камінну вежу, 17 сяжнів високу, подиву гідну для всіх, хто її бачив. Він вибудував (там) також і церкву Благовіщення святої Богородиці, прикрасив її золотими іконами, викував срібні посудини до богослуження, дав сюди також євангелію апракос, обковану сріблом, апостол апракос, парамейник і збірник свого батька і підносний хрест. Також у Більську він обдарував церкву іконами і книгами. (Переклад Теофіля Коструби, Львів, 1936).

Апракос: приладжений до потреби богослужінь, по неділях і святах розложений, а не цілість.

Князь же Володимир за княжіння свого багато городів поставив, після отця свого. Він поставив Берестій*, а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім’ям Каменець, – тому що [там] була кам’яна земля. Спорудив він також у нім башту кам’яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церкву поставив Благовіщення святої Богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж положив, і хреста воздвижального положив. Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами. (Переклад Леоніда Махновця, Київ, 1989).

*Ідеться про те, що Володимир спорудив тут нові укріплення-стіни, бо город Берестій відомий ще з XI ст.

Євангеліє апракос (гр. ’´απραχτος – святковий день) і Апостол апракос містять тексти, розподілені на кожен день в такому порядку, в якому їх читають під час богослужіння на протязі року (за «зачалами»); порядок тут інший, ніж у тетроєвангелії (четвероєвангелії); Паремія (гр. παροιμια – притча), Паремийник (Паримійчик) – книга вибраних текстів, насамперед зі Старого завіту, які читають головним чином на вечернях перед великими святами і неділями; про який Соборник тут говориться – невідомо, це, очевидно, якийсь збірник церковних текстів.

2. Будування города Каменця

Після цього вложив Бог у серце князеві Володимирові добру думку й він почав думати, що треба б десь за Берестям поставити город. Він узяв книги пророків і так собі подумав: »Господи Боже, сильний і всемогучий, що своїм словом все твориш і розбудовуєш! Що, Господи, вкажеш мені, твоєму грішному рабові?«

На тому він спинився, розгорнув книги й попав на пророцтво Ісаї: »Дух Господній на Мені (спочиває), тому помазав Мене, післав Мене нести добру вістку вбогим, уздоровляти скрушених серцем, проповідати полоненим волю, а сліпим прозріння, прикликати приємне літо Господнє й день відплати Бога нашого, втішати всіх, що плачуть, дати тим, що плачуть, славу Сіонову, за помазання (голови) попелом, і веселість, а прикрасу за дух смутку, й (вони) назвуться родами правди, ростинами Господніми на славу; й забудуються вічні пустині, що запустіли попереду, піднесуться пусті городи, що запустіли від роду«. З цього пророцтва князь Володимир порозумів, що Бог ласкавий для нього, й почав шукати пригожого місця, де поставити б город. А ця країна вже пустувала 80 літ — від часів Романа, та тепер Бог ласкою своєю підніс її. Володимир післав фахову людину, на ймення Олексу, що (вже) за його батька (Василька) зрубив багато городів.

Отже Володимир післав його з туземцями в човнах, у гору ріки Лесни, щоби знайшов де відповідне місце для поставлення города. Він (справді) найшов таке місце, приїхав до князя й почав розказувати. Князь отже поїхав сам із боярами й слугами й подобав собі те місце над берегом ріки Лосни. Він велів витеребити його й після того вибудувати на ньому город. Назвав його »Каменець«, бо (там) був каменистий ґрунт. (Переклад Теофіля Коструби, Львів, 1936).

І після цього вложив Бог у серце князю Володимирові добрий її намір: почав він собі [думати, аби де за Берестієм поставити город. І взяв він Книги пророків, і, так собі в серці мислячи, сказав: «Господи Боже! Сильний і всемогучий, що своїм словом все сотворяєш і лад усьому даєш! Що ти мені, Господи, возвістиш, грішному рабу своєму, то на тім я стану».

І коли розігнув він Книги, то випало йому пророцтво Ісайїне: «Дух господній на мені, і задля того він помазав мене, щоби благовістити убогим; він послав мене ізцілити скрушених серцем, возвіщати полоняникам, що їх одпустять, і сліпим, що вони прозріють; призивати пору господню сприятливу і день одплати Бога нашого; утішити всіх плачущих; дати плачущим на Сіоні вість, [що] замість попелу [буде їм] помазання і радість, а одіж слави — замість духу скорботи; і назовуть їх племенем правди, насадженням господнім во славу [його]. І забудують вони Пустині віковічнії, здавна запустілії, відновлять городи пусті, що пустували з роду [в рід]».

І князь Володимир із сього пророцтва збагнув милість Божу до себе, і почав він шукати місця придатного, аби де поставити город, — бо ся земля опустіла була вісімдесят літ [тому], після Романа [Мстиславича], а нині Бог підняв її милістю своєю.

І послав Володимир мужа-умільця, на ім’я Олексу, який і за [часів Василька], отця його, багато городів поставив, — а послав його Володимир з тамтешніми жителями в човнах у верхів’я ріки Лосни, аби де знайти таке місце, [щоб там] город поставити, — і сей, знайшовши місце таке, приїхав до князя і став розповідати.

Князь тоді сам поїхав із боярами і слугами, і вподобав місце те над берегом ріки Лосни, і розчистив його [од лісу]. А потім поставив він на нім город і нарік його ім’ям Каменець, тому що земля була кам’яна. (Переклад Леоніда Махновця, Київ, 1989).

У XIV ст., найміворніше, вже після смерті останнього з володарів Галицько-Волинської держави Юрія ІІ (1340 р.) Каменець, разом з Берестям, Кобринем, Більськом, Дорогичином і Мельником, потрапив у володіння князів з роду Гедимина, а саме Кейстута Гедиминовича та його сина Витовта. У перших десятиріччях XVI ст. саме ці шість руських городів, що були центрами волостей (з часом – повітів) стали зрубом, утвореного у межах Великого князівства Литовського Підляського воєводства. У 1566 році Підляське воєводство було поділене, адже з Берестейського, Каменецького і Кобринського повітів та Пинської землі утворено нове воєводство – Берестейське, яке після 1569 року залишилось у складі Великого князівства Литовського.

Зараз Каменець для нас за державним кордоном, але треба пам’ятати, що умовна Каменеччина – частина надбужанського історично-мовного простору, до якого належить україномовне населення околиці Більська, Сім’ятичів і Гайнівки. Крім цього Гайнівка й села на західній окраїні Біловезької пущі, як хоч би Дубини, Новосади, Орішково, це терен колишньої Каменецької волості.

Юрій ГАВРИЛЮК

„Над Бугом і Нарвою”, 2022, № 3, стор. 34–36.