З українською класичною музикою – у світ! Розмова зі співаком Павлом Пецушком

З українською класичною музикою – у світ! Розмова зі співаком Павлом Пецушком

Побачила світ платівка «Orthodox Christmas – Oh, What a Wonder!» з записом різдвяного репертуару українських композиторів та українських колядок у класичній обробці. Видав їх у видавництві «Acte Prealable» білостоцький квартет Ensemble Quattro­Voce. Одним з учасників ансамблю та ініціатором видання платівки є Павло Пецушок, лемко за походженням, лікар за професією та співак і художник за покликом душі. Від років він популяризує український класичний спів, показуючи, що це не лише цікавий, але також багатий і різноманітний жанр української музики. Про свою пригоду зі співом, мистецькі зацікавлення та реалізовані проекти розповідає у розмові з Людмилою Лабович.

Людмила Лабович: Нещодавно вийшла платівка квартету Ensemble Quattro­Voce, в якому співаєш, з українськими колядками. Однак, це не перший музичний проект, у якому береш участь. Почнімо спочатку – як це сталося, що почав Ти займатися професійно класичним співом та звідки зацікавлення саме українською музикою?

Павло Пецушок: Починаючи спочатку – моя сім’я родом з Лемківщини. Народився я в Горлицях, однак початкову школу кінчав у Глогові у Нижньосілезькому воєводстві, після якої поступив до IV Загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання в Лігниці. Саме там почалася моя пригода з українським співом.

Навчання в ліцею, це був дуже цікавий і важливий час. Я почав співати у шкільному хорі «Полонина», з яким багато концертував. Це була така аматорська пригода, але вона виявилася тим початком, який мав величезний вплив на подальше моє життя.

«Полонина» це відомий хор, яким після Михайла Дуди керував Ярослав Левків, інший дуже видатний диригент з нашого українського середовища. Дякуючи праці керівника та його дружини Віри Григоренко-Левків хор мав дуже високий рівень. Ми дуже часто зустрічалися, мали регулярні проби, співали складний репертуар. Займалися, хоча б, Володимиром Зубицьким – співали дуже складні твори того сучасного українського композитора, який зараз проживає в Італії.

Окрім праці наших опікунів, слід підкреслити велике ангажування самих хористів, з якими єднали мене дуже сильні зв’язки. Дякуючи тому «Полонина» мала дуже багато успіхів. Ми змогли стати хоча б лауреатом дуже величезного загальнопольського конкурсу „Legnica Cantat”. Це дуже велике осягнення.

Під час навчання в ліцею я проживав у гуртожитку, а – як відомо – в гуртожитку життя пливе стоїм руслом. Ми постійно співали, не лише в «Полонині», але й на коридорі, під час зустрічей. Український спів був повсюдний.

Коли закінчив ліцей, поступив на лікувальний факультет Медичної академії в Білостоці. Однак я там не тільки вчився, але також співав в університетському хорі, яким керувала професор Божена Савицька, дуже відомий і прекрасний диригент. Ми багато концертували, мали успіхи не лише у Польщі, але взагалі в Європі. Там цей мій музичний досвід збагачувався.

По дорозі, здається, були ще й інші хори?

Так, я співав також у Хорі ім. Максима Березовського, який був заснований у 1998 р. з ініціативи випускників IV Загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання в Лігниці. Керівником музичним став тодішній диригент «Полонини» Ярослав Левків. Короткий час співав також з «Журавлями».

Як Хор ім. Максима Березовського, так і «Журавлі» це так звані сесійні хори і ми з цілої Польщі час від часу з’їжджалися на репетиції. Репетиції закінчувалися, ми давали один – два концерти і всі верталися додому.

В університетському хорі в Білостоці я співав постійно на місці. Окрім того я почав цікавитися сольним співом. Це мені досить добре йшло і я взагалі мав тенденції до провідного голосу в партії, бо я є тенор. Знайшов своїх вчителів, людей, які мені змогли показати те, як це робити більш професійно. Перш за все, я нав’язав контакт з дуже видатною оперною співачкою професор Уршулею Травінською-Мороз і вона мені давала перші уроки сольного співу. Так почалося.

Твоє музичне навчання ішло паралельно з лікарською практикою?

Так, я закінчив медінститут в 2004 році, пішов на стажування до Воєводської лікарні ім. Снядецького в Білостоці, там рік пропрацював і почав спеціалізацію з сімейної медицини. Я її закінчив у 2010 році, в 2014 році зробив ще спеціалізацію з геріатрії та зараз закінчую третю спеціалізацію з діабетології. Маю надію, що буду займатися цукровим діабетом.

Час, коли я був на стажуванні – обов’язковій практиці, на якій спокійно можна подивитися, що роблять старші лікарі і коли треба вибрати свою спеціалізацію, я використав дуже інтенсивно. Саме тоді вирішив зайнятися сімейною медициною, а окрім того – поступити в музичний інститут.

Слід сказати, що мені перший раз не вдалося. У Білостоці якраз відкривали спеціальність сольний спів на інструментальному педагогічному відділенні Музичної академії ім. Фридерика Шопена і я хотів туди поступити. Що цікаве, це Уршуля Травінська-Мороз, яка приготовляла мене до екзаменів, сказала, що я ще не неготовий і мене не прийняли на академію.

Не вдалося – нічого. Подумав, що вдасться за другим, третім разом. Однак не хотілося чекати ще рік і вирішив спробувати деінде. Це був сприятливий для мене час, так що приступив до екзамену на вокально-акторське відділення Музичної академії ім. Кароля Шимановського в Катовицях і дістався до класу знаменитого професора Яна Балляріна, видатного оперного співака та в нього учився рік. Там під його опікою вдалося мені розвинути свої технічні можливості, дуже багато від нього дізнався, окрім того приготував за рік дуже цікавий репертуар. І вирішив ще раз спробувати в Білостоці, бо все таки дуже важко було мені їздити з Білостоку, де я працював, на заняття до Катовиць.

Як задумав, так і зробив. Поступив на кваліфікаційні іспити до Музичної академії в Білостоці ще раз і дістався.

Цей рік у Катовицях дав мені підготовку технічну і психічну. І комісія побачила в мене цей великий прогрес. Так що я перенісся до Білостока зразу на другий курс. Поступив у клас професор Уршулі Травінської-Мороз, легенди варшавської опери, учениці Ади Сарі. Що цікаво, вона була останньою ученицею Ади Сарі, а я був останнім учнем Уршулі Травінської-Мороз. Так склалося. До речі, ми досі маємо зв’язки. 6-7 років тому я зорганізував її бенефіс у Супраслі та ми дали навіть спільний концерт.

Музичний інститут це була для мене несамовита пригода, хоча зізнаюся, що було дуже тяжко, бо я не кінчав раніше ніякої музичної школи. Однак мені дуже подобалося – під час навчання я займався музикою, співав, мав цікаві заняття з акторства, педагогіки, історії музики та навіть історії малярства, дуже багато концертував. Школу закінчив з успіхом, бо отримав диплом з відзнакою ректора.

Чи вже тоді з’явилася думка, щоб почати популяризувати український класичний спів?

Після закінчення Музичної академії я почав організувати життя на свою точку, оскільки мав відповідні технічні й організаційні можливості, та знав людей, з якими можна співпрацювати.

Тому паралельно з лікарською працею почав вести концертне життя, у якому дуже велику участь мав український спів. Це не тільки українська оперна музика, але також духовна, церковна.

Напевне на залучення українського репертуару мав вплив ліцей, до якого дуже мені приємно вертатися в думках. Просто є в людині таке тужіння за минулим, за своїм. Тому моя концертна діяльність це було в певному сенсі продовження того, що почалося в ліцею.

Став співати українські пісні та в певному моменті вирішив їх записати на платівці…

Так, я захотів видати українські пісні. Це було в 2010 році, якраз після того, коли закінчив Музичний інститут у Білостоці. Вдалося мені зорганізувати фінансування та в рамках проекту Союзу українців Підляшшя видав диск під заголовком «Українські імпресії».

Чи хтось перед Тобою записував у Польщі українські народні пісні в класичній обробці?

Так, такий запис українських пісень у Польщі з’явився у видавництві «Opus 111». Народні твори в класичній обробці видала Ольга Пасічник, дуже видатна оперна співачка, однак це досить давнє видання. Потім довго нічого такого не було,  принаймні я собі не пригадую. Тому й подумав, що це така прогалина, яку цікаво було б заповнити.

До співпраці я запросив Марту Врублевську, з якою вчився на одному курсі. «Давай, Марта, запишемо українські пісні». Вона на мене дивиться: «Я ж мушу навчитися співати українською мовою». «Нічого, я тебе навчу».

Думаю, що Марта не робить жодної помилки у вимові українською мовою. Частину пісень співає вона, частину я. Загалом, ми записали 16 прекрасних пісень в опрацюванні знаменитих композиторів, як Микола Лисенко. Нашу платівку закінчує прекрасний «Заповіт» Тараса Шевченка в обробці Левка Ревуцького, який ми виконуємо в дуеті. Це таке трохи незвичне виконання, бо ж це пісня на хор. Але ми вибрали партію сопрано і партію тенора, які дуже цікаво звучать. До того Кшиштоф Кєрцуль, якого також запросив до співпраці, скомпонував партію фортепіано. Це, думаю, прекрасне закінчення платівки.

Варто згадати, що в тому часі я нав’язав контакт з видатним українським художником Дмитром Куровським, який презентував у «Фамі» в Білостоці свої графіки. Я підійшов до нього під час вернісажу і кажу: «Мені дуже подобаються ваші праці. Так складається, що ми будемо записувати платівку з українськими піснями. Чи Ви не погодилися б, щоб одна з ваших графік знайшлася на нашій обкладинці?». Я йому показав, котра мені подобається. Він на це: «Беріть, мені буде дуже приємно». Так що зовсім випадково вийшов дуже цікавий проект – українські пісні на платівці з графікою українського художника.

ЛЛ: Як видно після цього першого проекту, вдалося Тобі зацікавити українським репертуаром також інших співаків. Наступні проекти Ти вже реалізував разом з Ensemble QuattroVoce. Скажи, будь ласка, більше про цей ансамбль.

Ensemble Quattro­Voce це, на мою думку, дуже прекрасний професійний ансамбль. Заснували ми його разом з приятелями: Пшемиславом Куммером (бас), Мартою Врублевською (сопрано), та спершу з Інґою Поскуте, однак вона переїхала до Варшави та на її місце приєдналася до нас Олександра Павлючук (мецо-сопрано). Всі ми друзі з Музичної академії в Білостоці, от наприклад з Пшемком були на одному курсі, спільно складали кінцеві іспити, спільно співали дипломний речиталь та пізніше спільно захищали магістерську працю.

На початку ми не співали як Ensemble Quattro­Voce. Просто спільно багато концертували. Але я подумав, що добре було б це робити під якоюсь назвою та запропонував Ensemble Quattro­Voce. Так що співаємо вчотирьох, хоча не обмежуємося таким складом та часом запрошуємо до співпраці інших співаків. Для прикладу, кілька років тому ми виступили на Міжнародному фестивалі церковної музики «Гайнівка», на якому виконали репертуар Дмитра Бортнянського, який є на вісім голосів. То ми просто добрали професійних співаків. Маємо повно знайомих з академії, так що є багато можливостей спільних концертів, на яких звучить також українська музика.

Згодом з Ensemble Quattro­Voce Ви записали пісні Максима Березовського…

Мені завжди подобався Березовський, якого співав ще раніше, в ліцею, в хорі «Полонина» та в Хорі ім. Максима Березовського. Це видатний композитор 18 століття, який дуже довго навчався в Болоньї в Італії. Там він мав контакт з самим Вольфгангом Амадеєм Моцартом. Після закінчення інституту в Болоньї він отримав звання maestro di musica. Коли повернувся в Петербург, йому не повелося і деякі кажуть, що на 32 році життя закінчив життя самогубством, хоча на це немає певних доказів.

Вокальна хорова спадщина Максима Березовського не така величезна, але все таки вона входить у загальносвітовий жанр вокальної літератури, не тільки української. Це дуже величезний композиторський рівень. На платівку я вибрав його різноманітні твори, найчастіше причасні вірші.

Це був наш перший запис з Ensemble Quattro­Voce. Цікаве те, що Березовський писав твори на хор, багатоособовий ансамбль. А ми ці твори заспівали у квартеті. Думаю, що це перше таке виконання музики Березовського – в повності в сольному виконанні. Звучить це досить цікаво.

Прекрасний альбом до книжечки на платівку зробила Анна Боровська, наша знаменита білостоцька фотограф, та поезію написав на моє прохання прекрасний білостоцький поет Ян Леончук. Це чудово компонується з творами на платівці. В книжечці до альбому є дуже багато фотографій церков з нашого Підляшшя. То такий другий запис української музики.

На цьому Ви не зупинилися та нещодавно побачила світ Ваша чергова платівка з українськими колядками…

Це платівка, на яку складаються українські різноманітні твори.  Це не тільки колядки, бо в першій частині ми помістили тропарі, кондаки та ірмоси Степана Дехтярьова, Дмитра Бортнянського та Артемія Веделя. Це такі різдвяні піснеспіви. А в другій частині ми починаємо співати саме українські колядки.

Тропарі, кондаки та ірмоси ми записали церковнослов’янською мовою. Вирішили, що з огляду на регіон, у якому ми живемо, краще буде співати не українською, але саме церковнослов’янською. Думаю, це добре рішення, тому що на Підляшші маємо різні культури і вважаємо, що так буде більш універсально. Однак всі колядки ми записали українською мовою. Виявилося, що не було жодних проблем, щоб учасники Ensemble Quattro­Voce вивчили колядки українською мовою.

ЛЛ: Які колядки знайшлися на платівці? Як Ти їх підбирав?

Це найбільш знамениті українські колядки в обробці Кирила Стеценка, видатного українського композитора Миколи Леонтовича, який не тільки має чудові опрацювання колядок, але й народних пісень, як «Дударик», Ой з-за гори кам’яної» чи «Козака несуть». На платівці знайшлися й опрацювання Володимира Якимця, є прекрасна колискова Олександра Тарасенка та інші цікаві колядки. Вони все разом творить прекрасний різдвяний клімат, взаємно доповнюючись. Так що перша частина це церковні різдвяні співи, а друга – майже 20 українських колядок рідною українською літературною мовою, про що я постарався.

Таких платівок майже не має, принаймні я не помітив у Польщі в останньому часі такого запису. На мою думку це прекрасний і цінний запис як для нашого середовища, так і загальноукраїнської культури і музики. Маю надію, що відгук буде позитивний.

Платівка це одне, а друге – книжечка, у якій ми помістили цікаві тексти. Вдалося мені намовити до співпраці видатного вчителя, викладача Християнської богословської академії у Варшаві, який навчає в кафедрі православної теології, професора Володимира Волосюка і він погодився дати нам наукову підтримку. Усі тексти перевів англійською мовою о. Ян Ляска.

Саме, Ваша платівка зветься англійською мовою «Orthodox Christmas – Oh, What a Wonder!». Чому англійська назва?

Деякі питають, чому це англійською мовою. Тому, що ми не хочемо обмежуватися лише Підляшшям. Видавництво, яке нас промує, тобто «Acte Prealable» з Варшави, видає свої записи і дистрибує їх на кільканадцять держав Європи. Вони погодилися промувати також нас. Так що і наш запис піде у світ – у Канаду, Японію, Німеччину, Швейцарію, Англію, а найголовніше – у Францію, тому не може бути лише українська назва платівки, бо ніхто не буде знати, про що йдеться. А все таки англійська мова є універсальною. Однак, очевидно, українська мова є поміщена в книжечці. Я цього не поминув.

Платівка вже готова та промоційні концерти певно відбудуться у грудні 2018 – січні 2019 року. Якраз ми завжди даємо концерти в Підляському музею в Білостоці. Ми вже домовлені на промоційний концерт, на який сердечно запрошую, бо це буде величезне свято української пісні і маю надію, дуже приємно буде послухати різдвяного репертуару.

Три записані платівки, багато концертів за майже десять років, у тому числі виступи на Фестивалі української культури на Підляшші «Підляська осінь» – це багато. Однак, здається українська класична музика весь час недостатньо відома, принаймні коли порівняємо з популярністю фольклору, фольк-рока чи українськими гітами в стилі диско-польо, яких дуже охоче слухають на Підляшші…

Я ціную кожен вид музики – фольклор, поп, диско-польо. Кожен має право знайти своє місце на музичній сцені та свого слухача. На мою думку, класична музика є в певний спосіб розповсюджена, хоча не так, як інші жанри. Однак, люди дуже добре це сприймають і я не маю проблем з повним глядацьким залом та зацікавленням тим, що роблю. Для прикладу, платівка «Українські імпресії» викликала велике зацікавлення не тільки в середовищі українців у Польщі, але й серед поляків, які брали її в руки та говорили: «Слухай, це чудова музика, звідки Ти це взяв?». Люди цікавляться, буває, що більше ніж іншою класичною музикою.

Зацікавлення українською класичною музикою є, бо це дуже мелодійні прекрасні емоційні твори, які доторкають серця. Тут не йдеться тільки про музику, але й про тексти, які розповідають про любов, тужіння, життєві трагедії, які зустрічають людей. Так що народна основа і класичне звучання – це головна риса тих пісень, дякуючи чому їх дуже добре сприймають. Оскільки однак ці пісні не так розповсюджені, які інші жанри музики, тому роблю все, щоб їх поширити серед більшої кількості слухачів.

ЛЛ: Окрім того, що співаєш, останнім часом зайнявся також живописом. Як народився Тобіаш Кеньо та його картини?

Мене завжди цікавило мистецтво, однак малювати картини почав щойно кілька років тому. Це така реакція на стрес, пов’язаний з професійною роботою, оскільки в сьогоднішньому світі праця лікаря дуже тяжка.

Маю свою майстерню в Білостоці. Займаюся абстракцією геометричною, колористичною. Це, думаю, цікавий жанр, у якому можна знайти сповнення. Малювання дає мені велике задоволення і відпочинок від щоденного життя. Хоча в останньому часі воно також стає стресогенним чинником, тому що починаються вернісажі, мене запрошують на аукціони, виявляється, що треба щось намалювати.

Чи реалізуючи свої проекти співпрацюєш з українським середовищем?

Звичайно. Підтримують мене Союз українців Підляшшя, Об’єднання українців у Польщі. Українські організації дають мені свої патронати, з черги я виступаю на концертах, які організують. Тепер також буду старатися залучити наших українців до свого чергового проекту.

Який це буде проект?

Це дуже цікавий проект, пов’язаний з записом і популяризацією творів українських композиторів Миколи Лисенка та Кирила Стеценка, які компонували дуже цікаву вокальну лірику. Ця лірика у супроводі фортепіано на мою думку зовсім не є виконувана, у Польщі вона маловідома. Не йдеться тут мені про пісні, але про оперні твори, скомпоновані на дуети, терцети, квартети, які розповідають про кохання, різноманітні життєві події.

У наступному році не як ансамбль, але просто як співаки з Ensemble Quattro­Voce, тобто я, Марта Врублевська, Пшемислав Куммер і Олександра Павлючук, будемо робити запис цих дуетів, терцетів і квартетів. Література поражає своєю красотою, складністю, прекрасною партією фортепіано. Ноти вже маю з Канади і будемо помаленьку братися за проби з піаністом та вивчати репертуар.

А чому це роблю зі співаками Ensemble Quattro­Voce? Тому, що це добрі професійні співаки, хоча б Марта дуже добре фонетично співає українською мовою.

Коли вийдуть ці записи?

Завжди робимо записи на зламі червня-липня. Так що платівка повинна з’явитися наприкінці наступного 2019 року. Це великий і важкий матеріал, тому що хочемо записати 23 дуети, терцети і квартети. Думаю, що це буде для нас величезний досвід.

Маємо також інші плани, бо будемо записувати польські кантички з кляштору в Станьонтках під Краковом з 15-17 ст.

Слід згадати, що в доробку маємо також польські колядки. У тамтому році співаки Ensemble Quattro­Voce записали дуети колядок Оттона Мєчислава Жуковського, польського композитора ХІХ ст., який народився і помер в Україні. Це світове правиконання його 42 колядок. Так що видно, що не займаємося одноманітною, але дуже різною класичною музикою.

Дякую за розмову

Розмовляла

Людмила ЛАБОВИЧ

Фотографії з приватного архіву Павла Пецушка

Ensemble Quattro­Voce – Олександра Павлючук, Пшемислав Куммер, Марта Врублевська та Павло Пецушок

NBiN nr 6/2018