Доки Богу не знудились люде… Доки б’ється кохання у груди – моя Україна буде! || Doky Bohu ne znudyłyś lude – moja Ukrajina bude!

Taras Kompaniczenko śpiewał nam w Czeremsze i na „Kupale” w Dubiczach Cerkiewnych, dzisiaj broni Kijowa – i nadal śpiewa! || Тарас Компаніченко співав нам у Черемсі та на «Купалі» в Дубичах-Церковних, ниніка обороняє Київ – та надалі співає!

Pieśni ostatnich dni || Пісні останніх днів

https://www.youtube.com/results?search_query=%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&sp=EgIIBA%253D%253D

З Тарасом Компаніченком ми познайомились весною 1989 року у Києві, коли про Незалежність України у її столиці говорили ще тільки у вузькому гроні знайомих. Наше знайомство відновилось під час одного з Українських фестивлів у сопотській Лісовій опері, куди він приїхав виступати. У 2004 році Тарас з колективом «Карпатіани» двічі приїжджав на Підляшшя – у червні співав на імпрезі «З сільського подвір’я» у Черемсі, й саме тоді була виконана фотографія, яка потрапила на обкладинку «Над Бугом і Нарвою». У липні Тарас зі своїми «Карпатіанами» були одним із музичних колективів з України, які заграли на черговій Фольклорно-фольковій імпрезі «На Івана, на Купала», що відбувається на водосховищі у селі Дубичі-Церковні. Другого дня ми ще заглянули до Старого Коринина, славного церковним празником на Св. Ганну, де він цікавився духовними піснями, які співають місцеві жителі – одна з них про Корнянську ікону Богородиці (сам також заспівав корнянським жінкам, з якими розмовляв).

Звісно, згодом були й зустрічі в Україні – як на чисто приватному грунті, так і на концертах гурту «Хорея Козацька», який з інціціативи Тараса Компаніченка був створений 2005 році у Києві. Останній з таких концертів, який вдалося відвідати, вібувся осінню 2018 року у Львові. Тарас співав тоді пісні сторічної вже давності – з періоду змагань за українську державу, а зараз він сам стоїть зі зброєю в руках, щоб захищати державність і свободу України, та й не лише України. Але й не полишає свого улюбленого музичного інструменту – кобзи-бандури, у її «старосвітському» варіанті, на якому грали кобзарі у час, коли твори до свого «Кобзаря» записував інший Тарас – Шевченко.

Хай також підляські хрести та наші думки й молитви оберігають життя і здоров’я сього талановитого й мужнього Мистця і Воїна Добра – щоб могли ми незабаром зустрітись на Концерті Перемоги у Києві, а потім на чергових фестивальних концертах над Бугом і Нарвою! (юг)

Тарас Компаніченко (нар. 1969 р., Київ) — український культурний діяч, кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008). Народний артист України (2019).

«Хорея Козацька» — музичний колектив стародавньої музики з Києва. Гурт виконує музику Русі-України різних епох — Середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму, романтизму та окремі твори ХХ століття, демонструючи різні пам’ятки української культури. Пріоритетними напрямками для гурту є героїчний епос, давня автентична традиція.

Ось пісня “Чорними хмарами вкрита руїна” у виконанні Тараса Компаніченка: