Незламності — треба нам всім

Цей «дитячий» малюнок під час останньої «Підляської осені» лежав серед інших предметів виготовлених дітьми з України – на столі у фуайє Більського будинку культури, де відбувався фестивальний концерт. Мусив бачити його кожний, хто підійшов до стола, де збиралися кошти для постраждалих від війни, хтось певно дістав його, як подяку за свій докладений «гріш». 

Малюнок трагічний, бо ж показує найстрашнішу реальність, в якій може опинитися дитина – війну. Все ж оптимістичний, адже це алегорія духа боротьби за волю, за майбутнє, алегорія України такої, якою вона є, хоч пропагандисти різних націй та держав пробували втовкмачити всьому світові, в тому числі й нам (та й самим українським громадянам) її викривлений образ. 

Розв’язана з Москви повномасштабна війна мала черговий раз знищити Україну, як простір політичної, національної та інтелектуальної свободи її громадян. Щоб перетворити її у частину простору зневолення, знедолення й моральної деградації, яким – попри пропаганду своєї дутої величі й багатства – є сьогоднішня Російська Федерація (та й всі попередні втілення цього спрута були такими). Можна б сказати – нічого нового в історії… На відміну однак від початку XVIII ст. та початку ХХ ст., коли до захисту перед наїздом сатрапії «білих» царів та «червоних» комісарів вдавалося мобілізувати лише клаптик українського простору, сьогоднішні українці мають у своєму розпорядженні повномасштабну державу та загальне розуміння цього, що вони – нація, а також прагнення перемоги. І ще оптимізм, що прозвучав у словах одного з ук­раїнських воїнів, Андрія Кривущенка (позивний «Борода»): «Ми йдемо не вмирати за Україну – ми йдемо вбивати за Україну…».

Слова жорсткі і завжди, в нашій чи в якійсь іншій частині світу, знайдуться «пацифісти» і «християни», які стануть переконувати, що треба домовлятися, що треба прощати. Чи можна однак домовитися з кимсь, хто не хо­че слухати, бо переконаний, що: «Всех победим, всех убьем, всех ограбим. Все будет так, как мы любим»? Та й щоб по-християнськи прощати, покривдженому треба вижити і дочекати від винуватця покаяння та компенсації за всі завдані моральні і матеріальні шкоди. 

Кожна війна, як і всяка інша «криза», колись закінчиться. А як це відбудеться, ніхто наперед не знає, адже через життя йдемо по суті спиною до свого майбутнього, бачучи лише минуле. Тому загрози і небезпеки, як це показали останні роки, можуть виринути зовсім несподівано. Тому незламності треба нам всім, бо навіть у мирному існуванні, тобто без війни палаючої прямо на нашій вулиці, приходиться не раз переконуватись, що все життя є боротьбою: між совістю і страхом, між благородним прагненням та відчуттям слабості, між…

РеД.  

«Над Бугом і Нарвою», 2023, № 1, с. 1.