ІСТОРІЯ,  ЛЮДИ,  Наші статті

Пашкуовщина – на сторожи паметі

Веліка подяка всіем пашкуовськім людьом за паметь про тих, що про­палі трагічно.

По шеїсяти сімйох ліетьох одсвіжилі па­меть. Поставилі табліцю з напісом про трагічне нещастє. Не пошкодовалі зло­туовкі. З пропащими мало хто в селіе був зв’язани. Пропалі батькі, матеріе, дядь­кі, тьоти, сестри, хрищони, сусіеде. При­ганулі трагедию – часть забула, часть не знає. Табліця одсвіежила па­меть того часу. Табліця то задума. Тогди про­пало 9 душ. На табліці пашкуовська мова, наших прадидуов. Імена люди як їх звалі. На юой сльози, на юой плач, як то виглядало.

Туолько паметь остається як тогди бу­вало. То буде паметь того часу, що жи­лі тут люде. Оно вже в короткум ча­со­ви мови нашої не буде. Остане запіс для будущих поколіень.

Не забулі про тих, що не вернулісь у свої гнізда. Люба Цетра забрана на ро­боту до Германії – не вернулась. Степан Одинець пропав яко солдат – оставив жуонку, троє диток. Одпочиває в міести Хелмно. Лєжит в збйоровуй могілі два­над­цеть тисяч вусімсот солдат. Максим Грай­ко з Германії попав до вуойська – згі­нув коло Ґіжицка. Не вернув Василь Ка­вецькі.

Куолько у памети усього про паш­куов­ські люде. Час забрав по їх сліди. Зга­дувати нехто не буде. Тут криниця то­го часу уже занікає. Про гісторию тих лю­ди нехто вже не знає.

То було 20 ліпца 1944 року пуозним по­полудньом. Стрильба утихла, люде виш­лі зо схронув, а було їх 3. В одному був Яконюк Олєксандер, жуонка Ма­рия, двіе малих діевчинкі – Валя і Віера. І сім’я Куліка Івана – жуонка Дарка, си­ни Ваня і Шура. В другому бункрові бу­ла сім’я Сидора Куліка і Бурака Альош­кі – жуонка Ганна, дочка Ліда (9 ліет), Ніна (4 ліет), син Альоша (5 міесеці). Чо­ловіек Ганни, батько діетьом, про­пав з 6 на 7 стичня 1944 року, на Ко­ля­ду. Пошов на варту на путь і йшов то­рами, з палаткою на головіе, і не учув поїзда, переріезало на пув. В третюм бунк­рові була одна сім’я Хведора Ла­пу­ха – жуонка Дарка, син Коля, Володя і дочка Ліда. Нимецька артілєрия стоя­ла за Топчикалами, за горою од Спич­куов. Правдоподобнє розвіедчик ни­мець­кі надзирав із школи. І подав координати.

Перши снарад упав зара за Снопа Гриш­кі клуньою, якіх сто метрув од схро­нув. Другім, як поправив, попав у лю­де, котори вийшлі зо схронув. Крик, плач, ужас. З Яконюка сім’їе пропав Олєк­сандер, жуонка Мария і двіе діев­чин­кі: Валя і Віера. Син Толік оддалівся од схронув і тому остався. З Буракуов за­било Ганну і дочку Ліду – обнялісь і од­ним осколком перешило їх. Ніна і Альоша булі в схрони і осталі. Хведора Ла­пуха забило жуонку Дарку і сина Ми­колая. Івана Куліка сина занеслі до Си­дора до хати, далі води – захробоста­ло і куончився. А другого сина засипало зем­льою, тим подмухом і остав живий. Ра­ніло тогди і Луцку.

Віечно плач не буде. Берут, дуол ко­пают, одне при другому укладают. На верх доскі стелют. Засипалі земльою по­ліетою їхньою кровльою.

То було 27 ліпца 1944 року. Пуозним ве­чором ніемці пуд’їехалі пуд село од за­хода з віехтями, ходилі і пудпалювалі бу­динкі. Ортем Глінка просив ніемцюв, коб не пудпалювалі. Тогди ніемці його за­билі. Упав, обгоріев преч. Сім’я за­вез­ла до тих, що побило. Сіем чи вуо­сьом хатуов остало. Всьо згоріело, одне по­жариско.

Найгрубше желіезо зогнуло б, однак чо­ловіек витримав.

Колі фронт одишов, далєй ніемця по­гналі, то було 20 сєрпня 1944 року, по­битих зачалі переносити на могелкі. Бу­лі то похорони з батюшком. Ганна з доч­кою Лідою в однуой труніе. Дарка з си­ном Миколайом. Й Івана Куліка син Во­лодя. Поховав тогди свого батька Ор­тема син Глінка Ігнат. А сім’ю Олєк­санд­ра Яконюка забрав тесть Мар­ти­нюк Юстин на могелкі до Гределюов. В двох трунах: одна дочка з батьком, дру­га з мамою.

По Яконюках остав син Толік, живе в Вуорлі на Кошелюовськуй. По Бура­ках остало двоє – син і дочка. Син Альо­ша живе в околіці Жешова, дочка Ні­на живе в Остжешовє. А Куліка Івана жуон­ка, Шури мама, тяжко раняна, одиш­ла у вжесьню. За пара ліет одий­шов тато Шури Іван. Остав одінокі си­нок Шура, сказати дитя. Однак при Бо­жуй помощи вирус, оженився. Пос­та­вив хорошу хату, трахтора має, сей­чен­то. Трох синуов – духовними.

Можна сказати – чоловіек не сам, зав­ше з Богом.

Щоб тая трагедия неколі не повтори­лась. Проходящи, прочитай, що ми тут жи­лі і пропалі.

Гістория і жицьорис Пашкуовщини вель­ми богати. Де зсюоль люде бувалі, ку­ди їх кінула судьба. Де Манджурия, де Харбін, як войовалі з японцями. Куоль­ко у пліен попало – Мадяри, Авст­рия. Бєженство – Сібір, князь Шаховс­кі, штири тисячи вйорст диліло.

Мнуого того затерлось, нема кому уже переказати, паметь пудводит. Однак, коб так усюди заглянув, ще щось нави­ми­тав би…

Що учув од люди,

А що сам знав,

Тоє всьо  з Пашкуовщини

Володька СОСНА

– написав

Фото Ю. Гаврилюка

«Над Бугом і Нарвою», 2011, № 5, стор. 13.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.