Наші статті,  ТРАДИЦІЇ

«Косяри косят, а вітрець повиває…»
«Kosiary kosiat, a witreć powywaje…»

Літо – час пов’язаний з відпочинком та канікулами, але колись це був період тяжкої праці в господарстві. Своїми спогадами з часу сінокосів поділилася Ніна Явдосюк з Добриводи (родом з Війновки), співачка з місцевого ансамблю, яка від багатьох років навчає народних пісень та переказує підляські звичаї та традиції під час різноманітних майстер-класів.

Агнешка Парфінюк: У червні на селах завжди починається косити траву. Як колись виглядала така праця?

Ніна Явдосюк: Колісь тяжкі булі сінокоси. Найгурій було мужчинам – косами косилі, тому ішлі косити з ро­сою. А коб’єти мусилі ж тиї покоси розкідати. Як я ще молодая була, то пам’ятаю, що розкідала руками, або граблі оборочала і тронком сюди – туди розкідала тиї покоси. А як де мокро, то треба було і виносити тоє сінечко. Дичкі булі трави, мнуго квіточок на туй лонці, як вже висохне – шелєстит тая трава. Тяжко було, бо копиці треба було робити, а з води на грудочок виносити. А найгорій, як було мало свого сіна, то їздилі в пущу – а там і ужі бачилося. Алє ми то два года но так їздилі. Як в сторону возилі, то тато чи брат кідают з воза, а я вже в стороні одбирала. Пахуще тоє сіно, шелєстит, то і спалі в сінови – колєжанкі приходилі, то до мене, то у другої в сінови літом спалі. А вже як прийшла замуж сюди, то тоже косами косилі, алє колі купилі косярку – о, то було добре. Вже машина косит, не треба було розкідати і вже льокш. Трималося того добитку мнуго, треба було і сіна мнуго нашиковати, фури велікі класти. Тяжко було, алє чоловік молодший не одчував того. Втомишся, ввечери обмиїшся, ляжеш і рано знов добре. Як оборочаїмо граблями – ворочаїмо, ворочаїмо, хмарка вийде, змочит і знов од початку. І так само розкідати копиці – розкідаїш, уже обернеш тоє, ни зсюль, ни стуль вийде хмара і змочит. Як уже купилося грабарку, то було мнуго льокш, вже було барзо добре. Оно ще копити в копиці то складалі, не так як тепер машинами – тюки, чи як я називаю «велікі кольоса». А тогди ж треба було в копиці поскладати. Алє чоловік був молодший, весьоло було.

АП: А сусіди один одному помагалі трохі?

НЯ: Хто вже не мів вогулє сіна, тогди десь помагав один другому, алє переважно каждий своє сушив. В нас був такій сусід, що як уже свого не сушив, то нам приходив помагати. Він мнуго помагав, ще і фотографії маю з лонкі, як обідалі, колі вже посушилі. Алє барзо собі не помагалі, бо каждий своє мів сіно до сушіня.

АП: А чим ще люде занималісь літом, ще перед жнивами?

НЯ: В тому часі як сінокоси, то треба було ще і городи полоти. В город треба було іти – матичити, і гуркі як уже насталі. Алє гуркі то не вибиралі так, як тепер – малєнькі, оно велікі всьо. Колі часамі менчи вибереш, то мама казала: «А пощо ти такиї вибирала?». Як то на селі – в хлівах було повно, треба було, як картохлюв браковало, то і зіля принести з города. А садилі і брукву, і бураки – було мнуго роботи. Зараз і жниво начиналося, то в ліс по ягоди побігчи…

АП: В тому літньому часі випадає, між іншим, свято Народження Івана Хрестителя. Як давній одзначалося той день?

НЯ: Колісь, як ще вдома була, то стріхи, так як на Трійцю, оздоблялі. На Івана то вже я не знаю чом, вольшину саджалі. Бабкі і вольшину в стріху солом’яну і хати убиралі, приносилі. Помню, що я всьо ясьон ламала, голі тиї молодиї і де який гвоздь в дерев’яних стіньох, то саджалі. А пахотів букєт у хаті! Вже тогди квіткі цвилі, переважно півонії. А до церкви, то оддавна зілє неслі. Вже квітку зробиш з всєлякого зіля: боркун, як називаїмо, дзюравєц, ліпа, марійка, Іванови головкі – такоє було подобне до конічини, як цвите. Але то росло но на жвіровні і всьо колєжанка Бася мні приносила. А топір каже, що нема вже, розрилі тую жвіровню, то нема вже. I ягоди, як ягодник росте, то вже там пара гульок бралося, м’ята, палинь… Веліку квітку робиться і потум сушиш. Тоє, що висохне тогди до торебкі або слоїка і на гербату – ліпа, ягоди, нюхтикі як цвітут, то той цвіт до гербати обриваїться. А тую решту висушим і тримаємо. Ніби-то кажут тую квітку, що на Спліннє святиться, то як хто умре, то кладут, алє може бути і тоє Іванове зіллє. Не знаю, чи то всюди, но в нас такая традиція, що кладут квітку коло покойніка. Тут у нас, в Добриводи, то завжди служба 7 ліпня, то і тепер святим.         

«Над Бугом і Нарвою», 2020, № 4, стор. 13-14.

«Kosiary kosiat, a witreć powywaje…»

Lito – czas powjazanyj z widpoczynkom ta kanikułamy, ałe kołyś ce buw period tiażkoji praci w hospodarstwi. Swojimy spohadamy z czasu sinokosiw podiłyłasia Nina Jawdosiuk z Dobrywody (rodom z Wijnowky), spiwaczka z miscewoho ansamblu, jaka wid bahatioch rokiw nawczaje narodnych piseń ta perekazuje pidlaśki zwyczaji ta tradyciji pid czas riznomanitnych majster-kłasiw.

Ahneszka Parfiniuk: U czerwni na sełach zawżdy poczynajet´sia kosyty trawu. Jak kołyś wyhladała taka pracia?

Nina Jawdosiuk: Koliś tiażki buli sinokosy. Najhurij buło mużczynam – kosamy kosyli, tomu iszli kosyty z rosoju. A kobjety musyli ż tyji pokosy rozkidaty. Jak ja szcze mołodaja buła, to pamjataju, szczo rozkidała rukamy, abo hrabli oboroczała i tronkom siudy – tudy rozkidała tyji pokosy. A jak de mokro, to treba buło i wynosyty toje sineczko. Dyczki buli trawy, mnuho kwitoczok na tuj łonci, jak wże wysochne – szelestyt taja trawa. Tiażko buło, bo kopyci treba buło robyty, a z wody na hrudoczok wynosyty. A najhorij, jak buło mało swoho sina, to jizdyli w puszczu – a tam i użi baczyłosia. Ale my to dwa hoda no tak jizdyli. Jak w storonu wozyli, to tato czy brat kidajut z woza, a ja wże w storoni odbyrała. Pachuszcze toje sino, szelestyt, to i spali w sinowy – koleżanki prychodyli, to do mene, to u druhoji w sinowy litom spali. A wże jak pryjszla zamuż siudy, to toże kosamy kosyli, ale koli kupyli kosiarku – o, to buło dobre. Wże maszyna kosyt, ne treba buło rozkidaty i wże loksz. Trymałosia toho dobytku mnuho, treba buło i sina mnuho naszykowaty, fury weliki kłasty. Tiażko buło, ale czołowik mołodszyj ne odczuwaw toho. Wtomyszsia, wweczery obmyjiszsia, lażesz i rano znow dobre. Jak oboroczajimo hrablamy – woroczajimo, woroczajimo, chmarka wyjde, zmoczyt i znow od poczatku. I tak samo rozkidaty kopyci – rozkidajisz, uże obernesz toje, ny zsiul, ny stul wyjde chmara i zmoczyt. Jak uże kupyłosia hrabarku, to buło mnuho loksz, wże buło barzo dobre. Ono szcze kopyty w kopyci to składali, ne tak jak teper maszynamy – tiuky, czy jak ja nazywaju «weliki kolosa». A tohdy ż treba buło w kopyci poskładaty. Ale czołowik buw mołodszyj, wesioło buło.

AP: A susidy odyn odnomu pomahali trochi?

NJa: Chto wże ne miw wohule sina, tohdy deś pomahaw odyn druhomu, ale pereważno każdyj swoje suszyw. W nas buw takij susid, szczo jak uże swoho ne suszyw, to nam prychodyw pomahaty. Win mnuho pomahaw, szcze i fotohrafiji maju z łonki, jak obidali, koli wże posuszyli. Ale barzo sobi ne pomahali, bo każdyj swoje miw sino do suszinia.

AP: A czym szcze lude zanymaliś litom, szcze pered żnywamy?

NJa: W tomu czasi jak sinokosy, to treba buło szcze i horody połoty. W horod treba buło ity – matyczyty, i hurki jak uże nastali. Ale hurki to ne wybyrali tak, jak teper – maleńki, ono weliki wsio. Koli czasami menczy wyberesz, to mama kazała: «A poszczo ty takyji wybyrała?». Jak to na seli – w chliwach buło powno, treba buło, jak kartochluw brakowało, to i zila prynesty z horoda. A sadyli i brukwu, i buraky – buło mnuho roboty. Zaraz i żnywo naczynałosia, to w lis po jahody pobihczy…

AP: W tomu litniomu czasi wypadaje, miż inszym, swjato Narodżennia Iwana Chrestytela. Jak dawnij odznaczałosia toj deń?

NJa: Koliś, jak szcze wdoma buła, to strichy, tak jak na Trijciu, ozdoblali. Na Iwana to wże ja ne znaju czom, wolszynu sadżali. Babki i wolszynu w strichu sołomjanu i chaty ubyrali, prynosyli. Pomniu, szczo ja wsio jasion łamała, holi tyji mołodyji i de jakyj hwozd´ w derewjanych stinioch, to sadżali. A pachotiw bukiet u chati! Wże tohdy kwitki cwyli, pereważno piwoniji. A do cerkwy, to oddawna zile nesli. Wże kwitku zrobysz z wsielakoho zila: borkun, jak nazywajimo, dziurawiec, lipa, marijka, Iwanowy hołowki – takoje buło podobne do koniczyny, jak cwyte. Ale to rosło no na żwirowni i wsio koleżanka Basia mni prynosyła. A topir każe, szczo nema wże, rozryli tuju żwirowniu, to nema wże. I jahody, jak jahodnyk roste, to wże tam para hulok brałosia, mjata, pałyń… Weliku kwitku robyt´sia i potum suszysz. Toje, szczo wysochne tohdy do torebki abo słojika i na herbatu – lipa, jahody, niuchtyki jak cwitut, to toj cwit do herbaty obrywajit´sia. A tuju resztu wysuszym i trymajemo. Niby-to każut tuju kwitku, szczo na Splinnie swjatyt´sia, to jak chto umre, to kładut, ale może buty i toje Iwanowe zille. Ne znaju, czy to wsiudy, no w nas takaja tradycija, szczo kładut kwitku koło pokojnika. Tut u nas, w Dobrywody, to zawżdy służba 7 lipnia, to i teper swjatym.

«Над Бугом і Нарвою», 2020, № 4, stor. 13-14.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.