Крейдяна грамота з Холма. До питання про дату заснування Холма

Аналізуючи текст кириличного напису на крейдяному камені, віднайденому в Холмі та його змісту, автор стверджує, що Холм заснований давніше, ніж про це згадує Галицько-Волинський літопис, і був одним з пунктів шляху з варяг у греки, який проходив Віслою, Бугом, волоком на Прип’ять і Дніпро.

Крейдяна грамота з Холма

До питання про дату заснування Холма

У середині 1990-х років при проведенні інженерно-ремонтних робіт, пов’язаних з мережею водопостачання колишнього єпископського будинку на Гірці в Холмі, віднайшли надзвичайно цікавий артефакт. На глибині коло 5 м в розкопі між дзвіницею і єпископським палацом виявили крейдяну брилу, вкриту кириличним написом. На щастя, робітники, які проводили ремонтні роботи, звернули увагу на знахідку і цей камінь попав до консерватора Холма на зберігання.

Віднайдений камінь неправильної форми, плаский з написом лише з одного боку, скомпонованим у дев’ять рядків: 

    …ни си

    ворд олафовичъ

    наплало грамоту

    годо до года ѹ погрѣ

    бѣ сѣдѣло

    толикож

    осталося

    онѣкно єго по

    мѧна кназю

Палеографія напису нагадує палеографію графіті Софійського собору в Київі, Новгороді, берестяних грамот Новгорода, Звенигорода та інших давньоруських міст. Порівняння графіки букв У, Ч, Д, Л, А, Ж з напису на крейдяній грамоті з графікою букв берестяних грамот зі Звенигорода і Новгорода, графіті в київському соборі Св. Софії, церкві Св. Михайла Видубецького монастиря та на плінфі Успенського собору Печерської Лаври в Київі, Св. Софії в Новгороді, та таблиць, укладених істориками українським Сергієм Висоцьким та російським Борисом Рибаковом, дають можливість відносного датування цієї пам’ятки.

Отже, порівняльний палеографічний аналіз букв холмської знахідки та інших відомих пам’яток дає можливість датувати крейдяну грамоту з Холма XI-XII ст., точніше до 1130-х років.

Нові загадки випливають після прочитання напису. Якщо розділити його на слова, то отримаємо: «…ни сиворд олафовичъ наплало грамоту: годо до года ѹ погрѣбѣ сѣдѣло, толикож осталося. онѣкно єго – помѧна кназю».

Автор напису зробив помилку в слові «наплало», вирізьбивши Л замість С, бо за змістом мало бути «напсало». Вираз «годо до года ѹ погрѣбѣ сѣдѣло» відомий з інших джерел та значить «впродовж року в ув’язненні сидів». Фраза «онѣкно єго – помѧна кназю» доволі прозоро перекладається «Уникну цього [сидіння], якщо нагадати [про нього] князеві».

В перекладі сучасною українською мовою напис має такий зміст: «[Ме]ні [невідомому писареві] Сіворд Олафович написав грамоту [листа]: впродовж року в заточенні сидить, стільки ж осталося. Уникну цього [сидіння], якщо нагадати [про нього] князеві».

Отже, Сіворд Олафович [Олафсон] – скандинав, купець чи воїн, за якусь провину просидів вже у в’язниці рік, і сидіти йому залишилось ще рік. Написав він листа до невідомого адресата, з проханням нагадати про нього князеві, тоді він уникне цього подальшого ув’язнення.

Першою ж загадкою в цьому документі виступає автор листа з тюрми – погребу – Сіворд Олафович. Його ім’я та прізвище вказують на скандинавське походження. Але те, що своє прізвище автор «послання з-за ґрат» написав з руським закінченням -ович означає, що він вже довго проживав в цій країні, знав її мову і навіть письмо, тобто був освіченою людиною – походив з княжого, військового чи торгового роду. Сівордів і Олафів та їх нащадків в історії всіх скандинавських країн було багато, але у доступних джерелах і літературі не вдалося віднайти власне Сіворда Олафовича.

В різних скандинавських мовах ці імена звучать по різному. Ім’я Олаф – норвезькою мовою Olav – це ім’я кількох норвезьких королів згаданого нами періоду XI-XIII ст. – Olav I Tryggvason Олаф І Трюґвесон (995-1000), Olav II (Haraldsson) den Hellige Олаф II Святий (1015-1028) та Olav III (Haraldsson) Kyrre Олаф ІІІ Спокійний (1067-1093), які більшою чи меншою мірою були пов’язані з Руською державою.

Про Олафа Трюґґвасона оповідає «Сага про Олафа Трюґґвасона» монаха Одда сина Сноррі з Тінгейрарського монастиря в Ісландії (поч. XIII ст.). В ній викладена романтична історія як юний принц був проданий в рабство розбійниками, які захопили його лодь. Потім він потрапив на Русь, був викуплений своїм дядьком Сігурдом, який служив при дворі Володимира, коли той був ще новгородським князем. Коли хлопчик на торзі напав на свого мучителя і відкрилося його походження, Володимир взяв його до свого двору. Олаф довго служив у київському війську, а потім брав участь у походах вікінгів у Данію, Грецію, Ірландію, Уельс і Шотландію, не раз вертав на Русь, де його приймали як вдома. Ставши норвезьким конунгом, Олаф І здійснив спробу запровадити християнство. При ньому християнство прийняли і в Ісландії [2, с. 241]. Історичні дані про Олава І укладаються в ряд: 971 року – Олава Трюґґвасона пірати привезли до Естланду; 977 – він прибув у Ґардаріки; 986 – він покинув Ґардаріки; 994 – відбулася битва йомсквікінґів біля Гйорунґаваґра [13, с. 581].

Олаф II Святий якийсь час перебував при дворі Ярослава Мудрого. Князь Ярослав допомагав йому, коли Олаф Святий, Гаральд Сміливий і Маґнус Добрий втікали до Києва від данського короля Канута. Потім вигнанці повернулися додому і почалася війна. Олаф Святий загинув у бою під Стікльстедом (Стікластадіром), але Маґнус із дядьком здобули норвезький престол від Канута данського. В датах його перебування в Русі: 1019 рік – Олав Святий одружився з Астрід, а Ярицлейв (Ярослав), король Голмґарду взяв за дружину Інґіґерду – іншу дочку шведського короля Олава; 1029 рік – Олав Святий вирушив на схід в Ґардаріки [13, с. 581].

Норвезький король Олаф ІІІ Спокійний був сином короля Гаральда ІІІ та Єлизавети Ярославівни [2, с. 320].

Також тісні зв’язки з Руською державою підтримував данський король, ім’я якого данською мовою Oluf Hunger Олаф І Голодний (1086-1095). Він був одружений з донькою норвезького короля Гаральда ІІІ та Єлизавети Ярославівни Інґіґердою [2, с. 320].

І в Швеції в даний період правив король з подібним ім’ям, яке шведською мовою – Olof Skötkonung Улоф Шетконунґ (995-1022), донька якого Інґіґерда була дружиною Ярослава Мудрого [2, с. 260].

Як бачимо, це ім’я було поширене серед скандинавських народів і наш в’язень був сином Олафа – Олафович руською мовою або Olafsson. Його ім’я Сіворд теж має в різних скандинавських мовах різне звучання. Норвезькою мовою це ім’я звучить як Sigurd – Сіґурд, шведською Sword – Сворд, а данською Sivord – Сіворд. Тому національну приналежність автора послання можна визначити, ймовірно, як данську. Активні контакти скандинавів з Руською державою загасли на початку XII ст.

Тепер постає питання, в якому місті чи місці сидів ув’язнений Сіворд. Походження крейдяного каменю беззаперечно вказує, що одержувач повідомлення з тюрми мешкав у Холмі. Натомість, в’язниця могла бути і в іншому місці, скажімо в найближчій до Холма столиці удільного князівства у XI-XII ст. – Володимирі. Але якщо одержувач повідомлення був мешканцем Холма, то тоді це місто мусило вже існувати, тобто воно постало давніше, ніж про це повідомляють автори Галицько-Волинського літопису. Отже місто Холм мусить опустити дату свого заснування принаймні на одне століття, а може і на більше. Тим більше, що археологічними розкопками виявлено, правда небагато, сліди замешкання міста у XI-XII ст. [18, s. 438].

Цікавими з цього огляду є і висловлювання першого історика міста Холма холмсько-белзького єпископа Якова Суші. Ще 1646 року він написав: «Голос є людей, що те місце, де зараз церква (катедра) стоїть, було поросле лісом, а місто лежало на полях, які тягнуться до стовпа мурованого, лежачого відразу під Холмом (Білавинської вежі). І долом тим, від Окшова (міського фільварку) і піль Серебрища йдучи, минувши замковий, тепер міський, фільварок, текла ріка Дарча» [19, s. 1]. Далі Яків Суша описує, що і ріка Дарча, і численні озера з часом зникли. Лишилася за його часів лише ріка Угра, що з західного і південного боку міста пливе. Про заснування ж міста Яків Суша мовить: «А хто б Холмові був початком, про це altum silentium (глибока мовчанка), немає ні літери. Можливо тому, що ці народи жодної літератури не вміли і не мали, і якщо щось про нього на письмі було певного, через безперервні війни згинуло» [19, s. 3].

Ще один цікавий момент в оповіді Суші – це те, що вежі-стовпи в Столп’ю, Білавині і Рейовці заснував, за переказами князь Щек – брат легендарного засновника Київа Кия [19, s. 10]. Ці стовпи творили оборонну попереджувальну лінію довкола Холма. Про їх давність свідчить і те, що в Галицько-Волинському літописі Столп’є згадане під 1207 роком [9, с. 370], тобто перед офіційно прийнятою датою заснування його Данилом Романовичем у 1235 році. Також найновіші дослідження вежі в Столп’ї, проведені під керівництвом польського історика Анджея Буко на початку ХХІ ст., датують її кінцем XII ст. [17]

З огляду на вищесказане, треба би було переглянути і прийняту дату постання катедри Різдва Пр. Богородиці в Холмі – 1253 рік. У Галицько-Волинському літописі під цим роком сказано: «…прибув у город Холм із честю і зі славою у храм Пречистої [Богородиці]. Упавши, поклонився він і прославив Бога за те, що сталося: жоден бо князь руський не воював землі Чеської» [9, с. 412]. Отже, йдеться, що князь відвідав церкву, але про її будівництво ним в літописі немає жодної згадки, на відміну від згаданих церков Св. Івана Золотоустого, Св. Кузьми і Дем’яна чи Св. Трійці. А може він і не будував катедри. Тоді треба би було знову ж довіритися єпископові Якову Суші, який написав «Те, що стосується церкви, розповідають ті, які з книг давніх любомльських перґаментових, при церкві Св. Юрія будучих, почерпнули, що церкву ту великий князь руський Володимир, тоді ж по різних місцях доми Божі будував і фундував, постановив. Також багато хто твердить, що ця церква на сьоме століття перейшла. Чого саме число, на склепінні намальоване в році 1001, по-грецьки написане при правому філярі є» [19, s. 12]. Принаймні, він бачив ще цей напис на свої очі, вмів його відчитати, тому йому треба довіряти.

Постання церкви в Холмі коло 1001 року могло бути лише в тому випадку, якщо тут би було на той час велике розвинене місто. На жаль, літопис Руський не згадує про Холм до часу заснування фортеці-граду Данилом Галицьким. Але в іноземних джерелах, зокрема в ісландських сагах часто виступає місто Голмґардар (Holmgarðar), місто в країні Ґардаріці. В «Книзі Гаука» – ісландською Hauksbók – одному з небагатьох середньовічних скандинавських манускриптів, автор якого відомий – Гаук Ерлендсон (Haukr Erlendsson, ?-1334), є перелік міст країни Гардаріки або Руси: «í ţví ríki er ţat Ruzcia heitir ţat kollum ver Garđaríki ţar ero ţessir hofuđgarđar. Moramar, Rostofa, Surdalar, Holmgarđar, Syrnes, Gađar, Palteskja, Kćnugarđr», тобто «в тій державі (країні), яка називається Русь і яку ми називаємо Гардарікі, основні міста: Морамар (Муром), Ростофа (Ростов), Сурдалар (Суздаль), Голмґард, Сирнес (Чернигів), Ґардар (Київ), Палтеск’я (Полоцьк) і Кьонуґард (також Київ)» [15, с. 146].

Виникає спокуса пов’язати Голмґард з Холмом. Нашою мовою Холм – узвишшя, пагорб, який здіймається, височить понад тереном. Зі скандинавських мов Holm – заплава, острів посеред заплави. Первісно Холм, згідно з оповідями Якова Суші, здіймався посеред заплав рік Угри (Угорки) та Дарчої. В той час, тут теж був річковий порт і сполучення ріками Угеркою, Бугом і Віслою з Балтійським морем.

Правда, практично всі історики пов’язують Голмґард з Великим Новгородом, містом, що виникло 1044 року [12, с. 181]. На думку вчених, це достовірно підтверджується, зокрема, у шведських написах, де згадується «Hulmkarþ», Голмґард. Ця назва зустрічається в кількох рунічних написах з Ґотланду, Сьодерманланду та Уппланду. Допомагають в ідентифікації згадки в написах про церкву Св. Олафа в Голмґарді, – варязьку божницю Новгорода в наших літописних згадках [13, с. 408-411]. В одному з рунічних написів з Уппланду йдеться про сьодерманландця Сіґвіда з Ести (Еста, церковна парохія Сетерстадс, округа Рьоньо), капітана «довгого корабля», який помер перед 1050 роком, очевидно, на службі в новгородського князя Ярослава. Напис мовить: «Інґіфаст велів цей камінь викарбувати у пам’ять про Сігвіда, свого батька. Він упав у битві в Гольмґарді, капітан корабля, разом [із своєю] командою» [13, с. 408].

Але перші згадки про Голмґард і Новгород не співпадають в часі. Відома російська дослідниця скандинавських впливів на Північну Русь Татьяна Джаксон зауважує протиріччя між часом виникнення назви Голмґард і міста Новгорода на Волхові. Вона пише: «Утворилося відоме протиріччя. Археологами на території новгородського дитинця не знайдено шарів давніших, ніж третя чверть Х ст., а назва Новгород виникає щойно в середині XI ст., одночасно низка літописних звісток про події часу Рюрика, Олега, Ольги, Володимира і Ярослава згадує Новгород. На мою думку, топонім Нólmgаrðr міг виникнути таким чином: виникнувши як відбиття місцевої форми Холм-город (від імени поселення), пізніше, у зв’язку з переселенням мешканців цього поселення на територію Новгорода, був перенесений туди» [6, с. 92].

Про присутність давніх германців і скандинавів в околиці Холма свідчить залізний, інкрустований сріблом та з рунічним написом наконечник спису, виораний під час польових робіт весною 1858 року в урочищі Великий Гронд на південно-західній окраїні села Сошичне Камінь-Каширського району Волинської області. Віднайшов його Ян Шишковський і передав свому родичу, відомому польському збирачеві старожитностей А. Шумовському, котрий направив знимку наконечника данському рунологу Л. Віммеру. Віммер запропонував датування наконечника. Дослідники цього напису читають його по різному: «Арінґ володіє [списом]» (Amundsen), «Я, Арінґ» або «Я, Харінґ» та «[Х]Арінґ володіє [списом]» (Westergaard) чи «Я, Харінґ [, вирізав руни]» (Gendre) [10, с. 88-91]. Омелян Пріцак, відзначивши що напис «tilarids» зроблений старшим футарком (назва рунічного алфавіту, вживався до VII ст.), перекладає його як «той, що йде до мети» [13, с. 387].

Ще одне питання, пов’язане зі скандинавськими впливами постає при означенні назви держави Garðar (Ґардар) чи пізнішого терміну Garðaríki (Ґардарікі). Більшість дослідників пов’язують його з Новгородською Руссю, але на час постання назви Garðar (Ґардар) у ІХ ст., там не було ще укріплених поселень – городів-ґардів та й зав’язку князівства. Варто було би переглянути це твердження під ракурсом окреслення первісного означення території Ґардар, як сучасні Волинь і Холмщина, де вже у VIІ-X ст. існували численні городи, названі пізніше Червенськими. До складу Червенських городів, ймовірно, входив і давній Холм.

Також водний шлях з варяг у греки міг пролягати не через північ по трасі Фінська затока, Нева, Ладога, Волхов, Ільмень, Ловать і далі волоками до Дніпра, а по Віслі, Бузі, волоками до Прип’яті і Дніпра. Костянтин Порфірогенет у своїй праці «Про управління імперією» так пише про цей шлях: «Да будет известно, что приходящие из внешней Росии в Константинополь моноксилы являются одни из Немогарда (Νεμογαρδάς), в котором сидел Сфендослав, сын Ингора, архонта Росии, а другие из крепости Милиниски (Μιλινίσκαν), из Телиуцы (Τελιούτζαν), Чернигоги (Τζερνιγώγαν) и из Вусеграда (Βουσεγραδέ). Итак, все они спускаются рекою Днепр и сходятся в крепости Киоава (Κιοάβα), называемой Самватас (Σαμβατάς)» [8, с. 44-45]. Якщо назви Київа, Чернигова, Вишгороду не викликають сумнівів і заперечень, то з іншими є складніше. Російські вчені намагаються трактувати назви в бік притягнення Немоґарду до Новгорода на Волхові, якого ще не існувало, бо, як сказано вище, виник він лише у 1044 році, а своє повчання Костянтин Порфірогенет писав у середині Х ст. Також Мілініски вони ідентифікують з Смоленськом, а Теліутзи з Любечем [8, с. 312-313]. Найновіші дослідження Юрія Диби стверджують, що у X ст., та ще й на початку XI, Новгородом називався пізніший Володимир – центр Волинської землі [7, с. 88-92]. Так само і назви інших згаданих на шляху човнів міст не мають нічого спільного з північною Руссю. Мілініски Юрій Диба пропонує ідентифікувати з древлянським градом Малином [7, с. 89]. А Теліутзою могло бути давнє місто Потелич, званий давніше Теличем.

Отже давній торговий шлях з варяг у греки йшов не північними краями, а по заселеній містами території вздовж Вісли, Бугу волоками на Прип’ять і Київ. Ця торгова артерія довго функціонувала і не один варязький чи вікінзький купець та воїн пройшов нею. Майже при цьому шляху, недалеко від устя Угерки до Бугу розташований і Холм. Чи не це місто відоме в сагах під назвою Голмґард?

І ось на крейдяній грамоті з Холма появляється вікінґ чи варяг – Сіворд Олафович. Хто був він, чим займався, за що потрапив в ув’язнення і де сидів. Відповіді на ці питання можуть дати лише подальші дослідження – археологічні в Холмі та історико-архівні в збірках Швеції, Норвегії і Данії.

Василь СЛОБОДЯН

Львів

Література

1. Арциховский А., Борковский В. Новгородские грамоты на бересте (из раскопок 1953-1954 гг.). – Москва: издательство Академии Наук СССР, 1958. – 160 с.

2. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2006. – 784 с.

3. Высоцкий С. Древнерусские надписи Софии Киевской XI-XІV вв. – Киев: Наукова Думка, 1966. – 240 с.

4. Высоцкий С. Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI-XVII вв.). Киев: Наукова Думка, 1976. – 456 с.

5. Высоцкий С. Киевские граффити XI-XVІІ вв. – Киев: Наукова Думка, 1985. – 208 с.

6. Джаксон Т. Austr i Görđum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. – Москва: Языки славянской культуры, 2001. – 208 с.

7. Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (3: Новгород до Новгорода) // Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. – Київ, 2012. – Ч. 4 (40). – С. 78-110.

8. Константин Багрянородый. Об управлении имперей. Текст, переводи, коментарий. – Москва: Наука, 1989. – 496 с.

9. Літопис руський. За Іпатським списком переклав Л. Махновець. – Київ: Дніпро, 1989. – 592 с.

10. Мельникова Е. Скандинавские рунические надписи. Новые находки и интерпретации. – Москва: издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. – 496 с.

11. Михеев С. Заметки о надписях-граффити новгородского Софийского собора // Древняя Русь Вопросы медиевистики. – Москва, 2011. – С. 37-57.

12. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1950. – 562 с.

13. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). – Т. І. – Київ: Обереги, 1997. – 1074 с.

14. Рыбаков Б. Русские датированные надписи XI-XIV веков. – Москва: Наука, 1964. – 48 с., 43 таб.

15. Рыдзевская Е. Древняя Русь и Скандинавия IX-XIV вв. – Москва: Наука, 1978. – 240 с.

16. Свєшников І. Звенигородські грамоти на бересті // Дзвін. – Львів, 1990. – № 6. – С. 127-131.

17. Buko A. Stołpie. Tajemnice kamiennej wieży. – Warszawa: Instytut Archeologii i Etnologii Nauk, 2009. – 238 s.

18. Dzieńkowski T. Średniowieczny ośrodek chełmski w świetle źródeł archeologicznych // Analecta archaeologica Ressoviensia. – V. 7. Archeologia w mieście, miasto w archeologii. Rzeszów, 2012. – S. 371-458.

19. Susza J. Phoenx redivivus albo Obraz starożytny Chełmski Panny Matki przenayswietszey, sławą Cudow swoich ożyły. – Zamość: w Druk. Acad. Zam. drukował Paweł Radicius, 1646. – 104 s.

Повна версія статті була надрукована у журналі «Студії мистецтвознавчі», Київ, число 1-2 (2013). Фотографія грамоти надана автору статті представництвом Воєводського управління охорони пам’яток у Холмі.

«Над Бугом і Нарвою», Більськ, 2015, № 1, стор. 30-33.