
Лист від волинського народознавця
Рік тому мав приємність двічі побувати на Підляшші під час організації та проведення фестивалю української пісні «Мельник ’91» і був вражений, у якому доброму стані збереглася тут традиційна духовна культура. Цікавим відкриттям для мене було й те, що поруч з поліськими паралелями вона має чимало галицьких рис, чого нема, скажімо, в нашому Поліссі.
Багатьма своїми проявами вона істотно доповнює картину як волинської, так і поліської культурної спадщини, яка щороку викликає все більший інтерес наукових кіл, як одна з найархаїчніших на слов’янському тлі, так і в цілому української. На превеликий жаль, на теренах українського Полісся зараз вже часом важко відділити автентичне від запозиченого, чому сприяють асимілятивні процеси національного розвою. Те ж саме можна сказати і про Берестейщину.
Тому по суті Підляшшя є сьогодні одним з головних резервантів первісної культури етнічних полішуків, які безумовно за всіма антропо- та етнотворчими ознаками належать до однієї з найдавніших гілок українців.
Віктор Давидюк
Луцьк
«Над Бугом і Нарвою», 1993, № 5-6, стор. ІІ (обкладинка).
На фотографії Ю. Гаврилюка фольклорний колектив з Добриводи на сцені Фестивалю української культури в Мельнику (1992).
