З лiтературою в нашуй мовi, тобто писаною українськими говiрками Пiвнiчного Пiдляшшя зустрiвся я на початку 1980-х рокiв, коли на сторiнках бiлостоцького бiлоруськомовного тижневика „Нiва” та „Бiлоруських календарiв” прочитав вiршi Iрини Боровик, Iвана Киризюка та Софiї Сачко. Вiд 1982 року сам почав пробувати сил у мистецькому володiннi пером, складаючи першi вiршi про рiдну хату, мову, людське шукання правди. Щойно декiлька рокiв пiзнiше довiдався, що по-нашому писав також Василь Бiлокозович, житель села Видово, яке вiд ХVI ст. рахувалося передмiстям Бiльська, а його мешканцi згiдно з законом не вважалися селянами а пiдмiщанами. Було це тим бiльш приємне, що в тому ж селi народився й мiй батько. – Як запитати про Бiлокозовича Василя то…

Духовний світ поетеси Євгенії Жабінської має багато відтінків, але головним його образом є спроба описання душі в реаліях Підляшшя. Підляшшя це батьківщина серця, з нею поетеса веде діалог так в поезії, як у роздумах. Зворушує в поезії Євгенії Жабінської мотив глибокої віри в Бога, сплетений з любов’ю до життя. Доповнює поетичне слово, спроба шукання виходу з поглинаючої батькiвщину Євгенії Жабінської уніфікації та денаціоналізації рідного етносу.  Духовний світ Євгенії Жабінської Вірші поетеси є маленькими та теплими записами життя, отже усвідомити світ поезії Євгенії Жабінської можна лише тоді, коли глибше задумаємося над її поетичним словом. Вагомі та повсякденні справи в тій поезії набирають кольору, змісту та значення. Будуючи свою вежу поезії Євгенія…

Богдан Столярчук, керiвник iнструментальної групи фольклорного студентського ансамблю „Горина” Рiвненського державного гуманiтарного унiверситету, давно вже знайомий з Підляшшям, яке він не лише оглядає, запам’ятовує його краєвиди і людей, знайомиться з культурними надбаннями, але й ділиться своїми враженнями та передуманим з читачами „Над Бугом і Нарвою”. Зараз пропонуємо Вашій увазі думки навіяні прочитанням найновіших збірок трійки підляських поетів.  «Непокiрнiсть твоїх дивних думок» Євгенія Жабінська, Коли приходить тиша, вид, Союз українців Підляшшя, Більськ 1995.  Поезiї Євгенiї Жабiнської наповненi свiтлими лiричними образами, її душа напоєна тим теплом, яке має заряд енергiї i здатне притягувати навколо себе шанувальникiв поетичного слова, що мають можливiсть насолоджуватись її вiршованими рядками. Поетка вiдчуває щоденний пульс життя з його…

Jest to sesja, na której debiutuję, jeżeli chodzi o współczesną literaturę ukraińską Podlasia. Do tej pory bowiem moje zainteresowania literaturą ukraińską, ściślej mówiąc wybranymi poetami, miały charakter bardzo osobisty i sprowadzały się do pewnej prywatności, która wiązała się z pochodzeniem części mojej rodziny ze Stanisławowa, ze Lwowa, mówiąc krótko z Galicji. Pierwszy mój kontakt był bardzo osobliwy, ponieważ mam u siebie w domu przedwojenne fotografie członków rodziny wywodzących się właśnie z Galicji – na jednej z nich była strofa wiersza Jewhena Małaniuka. To spowodowało chyba, że zaczęłam poszukiwać kilka lat temu polskich przekładów tego poety, potem Tadej Karabowicz obdarował mnie tomikiem Małaniuka w oryginale. Jego poezja bardzo przemawiała do mnie,…

De zahony did oraw Lisom zarostaje; Para kony u płuzi jszło – Wnuk prypomynaje. Chocz i wnuk zostaw wże didom, Siemisiat mynaje, Szcze szczoś w pamety ostało – Wnuk prypomynaje. Zostawyw did swoji prybory: Cip, serp, żorna, żerebyk; Na obwoznoho ne żdaw – Nezależno żyw czołowik. Dach nakryw swojim sposobom, Tak tohdy buwało; Chocz sołomoju nakryte – Do pijisiaty lit stojało. Żeleźniak buw z drabyniom, Rednom zastyłali; Kob chocz ne wyletiw kołosok – Tohdy pro toje dbali. Dewet’ snopy do kupy stawyw, Try na hołow położyw; Jak treba liczyty – Pjat’ na kopu miw. Did tiażko praciowaw, Wrucznuju wsio robyty treba: Mołotyty, mołoty, żaty, kosyty, sijaty, oraty – Takaja buła…

Аґнєшка Громковська-Мелосік Олександра Боронь З однією валізою, але врятувати життя: A. Boroń,   A. Gromkowska-Melosik, „Ukraińskie uchodźczynie wojenne. Tożsamość, trauma, nadzieja”. Kraków 2022, wyd.”Impuls”, ss. 270 30 грудня 2022 року  видавництво «Імпульс»,  Польща,  опублікувалo книгу двох науковчинь із Познані: проф. Аґнєшка Громковська-Мелосік та проф. Олександра Боронь, «Українські біженці війни. Ідентичність, травма, надія». Свої роздуми авторки розпочали віршем Станіслава Бараньчака (польський поет-емігрант, дисидент, викладач Гарвардського університету; 1946-2014)  «Якщо порцеляна, тільки це», нагадуючим  читачеві про тимчасовість і крихкість людського існування. Послання вірша цілком узгоджується з міркуваннями й аналізами, що містяться в книзі, а особливо – з окремими історіями українських жінок. Саме в них можна побачити весь спектр трагедії, що сталася в умовах жорстокої…