Найкращий курс мов світу, також української. Розмова з Пшемиславом Вєжбовським

З кінця листопада 2014 р. у рамках «Білостоцької мовної кав’ярні» в столиці воєводства відбуваються зустрічі за українським столиком – усі, які хочуть розвивати знання української мови або просто познайомитися з новими людьми та порозмовляти з ними українською – можуть у кожний другий понеділок навідати кав’ярню «Грам офф он» у Білостоці. Розмова з одним із ініціаторів проекту, Пшемиславом Вєжбовським, народженим у Влощові у Свєнтокшиському воєводстві, молодим білостоцьким есперантистом, головою організації «Білостоцьке товариство есперантистів».

Людмила Лабович: Як зародилася думка, щоб заснувати «Білостоцьку мовну кав’ярню»?

Пшемислав Вєжбовський: Це була ідея нашого волонтера, який приїхав до білостоцької організації есперантистів у 2009 р. Він з Франції, з Тулузи, де така мовна кав’ярня добре працювала. Це ж багатонаціональне місто. І він подумав, щоб щось схоже зорганізувати тут. На жаль, Білосток не так багатонаціональний, тут нема аж так багато людей різних національностей. Все таки ми вирішили попробувати та сім років тому вперше зорганізували зустріч «Білостоцької мовної кав’ярні». Думали, що майже ніхто не поцікавиться, але прийшло неймовірно багато людей, які сказали, що саме у Білостоці бракувало таких зустрічей.

– Якими мовами можна було спочатку розмовляти?

– Що цікаве, найбільше людей прийшло говорити іспанською. Здається, що більш менш тоді вона стала дуже популярною, модною між молодими людьми. Далі, звичайно, зацікавленням тішилася англійська та й досі багато людей розмовляє тут англійською. Це головне. За німецьким, російським і французьким столиком було трошки менш. З часом у нас з’явилася українська.

– Саме, як це сталося, що з’явився український столик?

– Все сталося, коли приїхала до нас волонтерка з України, Надія з Харкова. Також десь у тому часі приїхала до Білостока моя дружина. Вона українка. Тобто були люди, які розмовляли українською. Такі були початки українського столика. Я тоді ще не розмовляв добре українською.

За деякий час прийшли до нас українці з Підляшшя, які живуть у Білостоці, і так запрацював цей столик. А далі – до Білостока приїхали студенти в рамках програми «Еразмус», які вчилися в Університеті в Білостоці. Так що наш український столик став міжнародним.

Де зустрічалися?

– До вересня ми зустрічалися в «Есперанто кафе», в центрі Білостока. Потім вирішили зміняти місце і зараз є в клубі «Грам офф он». Була думка, щоб зустрічі проводити в кав’ярні «Фама», але не вдалося того зорганізувати.

Ще подивимося, як все розвинеться, може будемо в іншому місці, а може залишимося у «Грам офф оні». Одні кажуть, що тут мало місця, інші – що все добре, бо є сімейна атмосфера.

– Чи ці зустрічі відбуваються в рамках якого проекту?

– Ні, це не проект, це все волонтерська робота. Усе є безкоштовно – ніхто не платить грошей, ніхто й на цьому не заробляє. Просто кожен, хто хоче, може прийти і безкоштовно практикувати мови світу в такій вільній, свобідній атмосфері. Лише кав’ярня має додаткову рекламу та прибуток, бо ж люди приходять, купляють каву, пиво. Ми зустрічаємося в понеділок, а відомо – того дня до кав’ярні не приходить багато людей. А дякуючи нам усі столики є зайняті.

Я думаю, що це найкращий спосіб вивчати і практикувати мови світу – просто розмовляти. Це такий міжнародний курс різних мов світу.

– Ти, здається, різних мов світу знаєш дуже багато…

– Знаю декілька.

– Тобто?

– Польську, російську, українську, англійську, есперанто звичайно, французьку і італійську вже гірше.

– Дуже добре розмовляєш українською…

– Дякую. Дуже важко вивчати якраз українську, тому що вона схожа на інші мови, які знаю – російську або польську, і коли я намагаюся щось сказати українською, думаю польською, вживаю польські слова. Тому говорити чистою українською мовою не завжди вдається.

– Як це сталося, що став вивчати українську? Чи мала на це вплив Твоя дружина?

– З дружиною це взагалі дивна історія. Я поїхав у 2011 р. на фестиваль молодих есперантистів. Щорік він проходить в іншій країні і саме тоді був в Україні, в Києві. А моя дружина приїхала до своєї сестри, не на цей фестиваль. Однак ми зустрілися саме на цьому фестивалі.

Взагалі, це був перший раз, коли я поїхав в Україну. Я тоді знав більш менш російську, однак вирішив, що треба вивчити українську, тому що мені завжди було неприємно розмовляти на вулицях російською, коли я чув довкола українську.

Маю таке переконання, що це гарно вивчити щонайменше підстави мови країни, до якої ми їдемо. Так що коли я їду до Литви, вивчаю щонайменше десять слів, щоб показати, що мені залежить щось сказати тою мовою. Ось і тому я почав вивчати українську. Потім ще з дружиною час від часу вживав українську. До речі, ми розмовляємо зараз трьома мовами – польською, українською та російською. Російською тому, що дружина зі східної України та її сім’я розмовляє російською.

– Вертаючись, однак до «Білостоцької мовної кав’ярні»… Хто зараз приходить на зустрічі?

– Кав’ярня має вже сім років. Створилося коло знайомих, які тут зустрічаються. Є люди, які приходять регулярно, але є й багато нових осіб, тому хоча б, що приїжджають іноземні студенті. Так що завжди є нові люди.

До мовної кав’ярні приходять дуже різні особи та для кожного є місце. Приходять молоді і старші, тому наша мовна кав’ярня це пропозиція не лише для студентів, як часом хтось думає.

Коли йдеться про національність, то є багато поляків та іноземців. Ми відкриті на всіх. Якщо хтось хоче практикувати мову, якої ще в нас не було, то ми охоче погоджуємося. От, наприклад, останнім часом з’явилася датська мова. Просто колись одна дівчина запитала, чи хтось буде розмовляти датською. Я сказав, що нікого більше нема, ніколи в нас тої мови не було. Однак з’явилася одна студентка з Данії, яка вивчає медицину і так почалися зустрічі за датським столиком. Завжди коли є люди, а вистачать лише дві зацікавлені особи, які хочуть розмовляти якоюсь мовою, то й з’являється такий столик.

– Які мови світу можна зараз практикувати?

– Є українська, російська, французька, італійська, датська, іспанська, німецька, турецька, китайська, ще й арабська буває час від часу…

– Звичайно й англійська?

– Коли йдеться про англійську, то маємо три або чотири англійські столики.

Були також: португальська, шведська, норвезька, голландська, раз угорська і раз – що цікаве – мова жестів. Дуже цікаво було продивитися, як люди вживають цю мову.

– Бачу також табличку з назвою білоруської мови…

– Табличка є, але на білоруський столик практично ніхто й не приходить, хоча я завжди запрошую. Один раз були студенти білоруської філології, але не знаю, чому більше вже не з’явилися.

– А коли йдеться про український столик. Хто зараз приходить порозмовляти українською?

– Час від часу є українці з України, які приїжджають у Польщу і приходять на ці зустрічі. Більшість людей це однак українці Підляшшя, підляська українська національна меншина. На жаль, нема вже студентів з України, які сюди регулярно приходили, тому що разом з кінцем семестру, вони закінчили своє навчання у Польщі. Думаю однак, що будуть приходити нові. Бо дуже добре, коли приходять українці з України. Можна попрактикувати не лише українську між собою, але теж порозмовляти з українцями з України. Можна почути різні діалекти, вимови. Це цікаве.

– Чи за українським столиком Ти вперше зустрівся з представниками української національної меншини Підляшшя?

– Так, це був мій перший контакт. Моєї дружини, чесно кажучи, також. Раніше я час від часу слухав передачу української меншини в білостоцькому радіо, дивився по телебаченню «Український перегляд», «Над Бугом і Нарвою» читав в Інтернеті раз чи два рази, але не дуже цікавився українською меншиною і взагалі – майже нічого про неї не знав. Думав, що в Білостоці, на Підляшші мало українців. До речі, мені здається, що багато поляків так думає – якщо хтось є з меншини, тим більше православний, то він мусить бути білорусом. А виявляється, що тут є також українське середовище.

– У якій мірі зустрічі за українським столиком дозволили Тобі ознайомитися зі специфікою тої меншини на Підляшші?

– Думаю, що довідався про неї дуже багато. Зараз, окрім того, що зустрічаємося в мовній кав’ярні, то ходимо з дружиною на різні зустрічі, були в музею в Козликах над Нарвою, поїхали на фестиваль «Підляська осінь». Бачу, що українська меншина активна і дуже мені подобається, що люди не забули мови, що її практикують. Можна сказати, що я став частиною тої меншини так трошки й через дружину.

– Український столик є півтора року, але сама «Білостоцька мовна кав’ярня» діє вже сім років. Як за той час дивишся на цей проект? Що вдалося досягти?

– Головне, що люди в Білостоці знають, що є таке місце, де можна практикувати різні мови. Це не курс, не треба платити, треба лише прийти, навіть якщо ти не знаєш мови, то можеш присісти до столика, на якому є табличка з назвою конкретної мови, та стати говорити. А можна просто прийти і послухати. До речі, багато людей, передусім старших, які побоюються розмовляти, наприклад англійською, приходить, щоб лише послухати.

Думаю, що вдалося нам відкрити мови світу на різних людей, також цих старших. Люди весь час приходять, розмовляють, так що виявляється, що таке місце сповнює свою роль.

Окрім того є багато різних проектів, яких не вдалося провести, наприклад мовний фестиваль. Весь час думаю про це. Така імпреза відбувається в різних країнах світу, передусім в Росії. Її придумали там російські есперантисти. Це такий захід, організований, наприклад, у школі, де в різних залах люди сидять і розмовляють якимись мовами. В різних залах є різні мови та що головне, їх є дуже багато. Це не лише великі мови, але також дуже екзотичні, регіональні, маленькі. Можна зайти в конкретний зал і послухати, як звучить якась мова з різних частин світу. У майбутньому хочемо зорганізувати такий справжній міжнародний фестиваль.

– Коли і де відбуваються зараз зустрічі в рамках «Білостоцької мовної кав’ярні»?

– Від цього року зустрічі проходять у клубі «Грам офф он» по вулиці Мальмеда в Білостоці раз на два тижні в понеділок між 18.00 та 21.00. Детальніше треба однак дивитися на нашій сторінці на фейсбуці  (www.facebook.com/kawiarnia.jezykowa). Часто інформацію можна знайти також на сторінці фейсбук «Над Бугом і Нарвою».

Дякую за розмову

Розмовляла

Людмила ЛАБОВИЧ

Над Бугом і Нарвою, №3/2016