Православна парафія Вознесеня Господнього в Клєніках

Обставини підказують, щоб у рамках «Підляського архіву» звернутися до села Кленики (місцева вимова – Клєнікі), завдяки мешканцям якого 1909 року відбулася – можливо, що перша у тодішньому Більському повіті – українська театральна вистава. А 1988 року, коли східні християни відзначали 1000-річчя Хрещення Київської Русі, освячено тут новозбудовану цекву і саме з цієї нагоди була надрукована брошура «Православна парафія Вознесення Господнього в Клєніках. Видання з нагоди 1000-річчя Хрищення Київської Русі та освячення нової парафіяльної церкви». Окрім версії в українській літературній мові, отже «по-київському» – так як православ’я до нас прийшло саме з Києва, була й версія польськомовна: „Prawosławna pa­rafia Woznesennia Hospodnioho w Klenikach. Zarys dziejów i współczesności parafii wydany dla uczczenia Tysiąclecia Jubileuszu Chrztu Rusi Kijowskiej i poświęcenia nowej cerkwi parafialnej”. З огляду на тодішню видавничо-цензурну ситуацію публікація вийшла неофіційно, без номера ISBN та з дописком «Видання на правах рукопису до внутрішнього вжитку парафії». Зараз, в рамках рубрики «Пишемо і читаємо по-свойому», публікуємо тут зміст брошури з 1988 року у підляському варіанті української мови. Бо як співала тоді молодь, що ставила спочатку вітряк недалеко села Козлики, а після ювілейний хрест біля козлицької церкви:

         Землі^е не кінем скуоль ми є

         І не забудем мови –

         Бо українські ми народ

         І люде гонорови!

(ред.)

Приналєжна до церкви Вознесеня Господнього (Вшестя) православна парафія в Клєніках лєжит на території історичної Бі^ельської землі^е, што била в середньові^ечові складовою частіною Берестейщини.

Схуодньослов’янськє осадніцтво над середнім Бугом і Нарвою датується половіною VI столі^етя н.е. й значно посілілося од Х ст., колі сьогоднішнє Пудляше вуйшло до складу могутньої держави Схуодньої Слов’янщини – Кіювської Русі. Осадніцтво, якоє протягом VІ-ХІІІ ст. прибило з Волині, полуденного Полі^еся і правобережної Наддніпранщини, виришило про сучасне етнічно-релігійне обліче Клєніцької парафії, в ці^елості заселєної українськомовним православним народом.

Початкі Клєніцької парафії пропадают в темраві^е мінулого й не є можлівим окреслінє хоч би приблізної дати заснуваня сєї парафії. Справді христіянство прийняте било Кіювською Руссю вже в 988 р., однак окраїнне положинє Бі^ельської землі^е певно не сприяло швідкому розвіткові місцьової парафіяльної структури, хоч в такіх містах, як Берестє, Дорогічин і Мельнік православни парафії існувалі вже в XI столі^етьові.

Не маючи про початкі Клєніцької парафії ві^ерогуодних жерел, мусімо приділяті увагу місцьовуй народнуй традиції. Лєгенда, запісана в церковнуй хроніці, переказує, што у 1241 р. прибилі на сюю пувнуочно-захуодню окраїну Галіцько-Волинської Русі монахі з найславні^ейшого кіювського монастира – Печерської лаври. Втікаючи перед монгольськім наї^ездом, знайшлі вони тут вигуодне мі^есцє для поселіня і побудовалі церкву й келії. Якраз з сєю назвою монашого житла найчасті^ей в’яжеться походінє назви Клєнік. Монахі мі^елі тоже принесті з собою культ св. Параскєви Сербської, разом з її^е чудотворною іконою, якую в 1915 рокові вивезлі до Росії. Культ св. Параскєви триває до сього дня.

Головною частіною теперишніх Клєнік, як і в мінулому, є Клєбанщина, якая своє названє взяла од народньої назви священіка, виповняючого функцію пароха – клєбан. Тут стоїт парафіяльна церква й дуом настоятеля. Рані^ей билі тут, кругом церкви, велікі могілкі (цвінтар) – на церковному пляцові, як і на пудвуорках при домах настоя­теля, псаломщика й сусі^едніх господаруов, ще й нініка можна потрапіті на сліди колішніх похоронень.

По-сусі^едські з парафіяльним поселіньом знаходіться колодець, при якому од найдавні^ейших лі^ет одбивається освячуванє води в свято Богоявліня (Йордан). Колодець сєй одогривав веліку ролю і в будьонному житьові, бо Клєбанщина є вельмі убога водою й користується ще їм тридцеть околішніх господарств.

Перши пісани інформації про Клєнікі й парафію походят з XVI ст. Згадка про «землю клєніковічув» і «клєніцькі поля» датована є 1540 роком, а про самоє село 1545 роком. У 1560 рокові, в люстрації мі^еста Нарва, запісано, што «клєніцькі пуоп» бив там власніком пляца, што лєжав при Бі^ельськуй гуліці.

При переведенуй в половіні XVI ст. помі^ери ґрунтув на волокі клєніцькуй церкві приділілі дві^е волокі в трох частінах (фундушови запіс Зиґмунта Авґуста з 16.III.1568 р.). При сюой нагоді село хоті^елі назваті Зиґмунтово (од імені короля), алє сяя назва не принялася.

Друга половіна XVI ст. то велікє пуднесі^енє громадсько-релігійного житя православних русінуов. Засновуються числєнни церковни братства (в Бі^ельську затверджене грамотою володимірсько-берестейського єпіскопа в 1594 р.), якіє ведут свої^е школи, творат друкарні – стают національнимі інституціямі позбавлєних своєї державності українцюв і білорусув. Завершилось тоє столі^етє Берестейською церковною унією, колі то православни мітрополіт і частіна єпіскопув України й Білорусі прилучилісь до римського Костьола.

Прийманє постанов Берестейського синоду огулом духовенства і ві^еруючих одбивалось при їхньому велікому спротіві й тривало протягом ці^елого XVII й у XVIII ст. Наддніпранські землі України, якіє обхопіло повстанє Хмельніцького (1648 р.), унії не прийнялі. На Пудляшу при православійові вдержалісь монастирі^е в Бі^ельську, Дорогічині й Яблочині. Сі^ельські парафії однак односно хутко знайшлісь в юрисдикції Уніятської церкви.

Ефектом пудпорадкованя Латинському костьолові било не оно уподобнюванє організаційних структур Уніятської церкви до структур того ж костьола, алє тоже змі^ени в обрадовості. Змі^ени способу одправляня богослужі^ень (м.ін. з проповідямі й піснямі по-пуольському), внутришнього вистрою церкви, «стилю житя» й осві^ети парохув билі найбуольш помі^етни, тому й важни в понятті тогдишнього сі^ельського парафіяніна, звертаючого увагу передусі^ем на зовнішні форми релігійного культу.

Змі^ени у вистрої церкви на латинські взуор показує «Ґенеральна візита клєніцької церкви пуд титулом Вознесеня Господа Нашого Ісуса…» з 1727 р. (парохом бив тогди Матві^ей Міхнякєвіч). Згуодно з протоколом візитації церква била ще невельмі старая і представлялась достатньо «з половіною купола, пуд дранічним дахом ще тримаючимся». Окремо од церкви стояла дзвунніця, побудована з штирох стовпуов, з прогнітим вже дахом. Заві^ешених било на юой п’ять невелікіх дзвонуов. Прицерковни могілкі обведени билі парканом з замиканою на замок брамою, прикритою дашком. На могілках стояв велікі за розмі^ером дерев’яни хрест, прикрити на верхові жерстю (емальованою бляхою), з додатковим залі^езним крижом – такая форма дерев’яного хреста з кованим крижиком на верхові зустричається й тепер. До бабінця (притвору) входілось через «двери велікі, на заві^есах, з замком внутришнім і другім, приві^ешуваним». Між притвором і навою двери не било. Хор окреслєно як достатні. Нава «веліка, на взуор латінського костьола». Опіс інтер’єру (середіни) показує велікі змі^ени, колі порувняємо з типовим церковним вистройом. Най­буольш значущи тут демонтаж іконостасу – «Царськіх Воруот, ані Деісуса нема. Апостоли – Деісусови образи – разно по сті^енах порозмі^ещувани. Перед крилосом два образи, якби намі^естни, з олтарикамі убого прибранимі». Круом того згадується боковий олтар, лавкі, конфесіонал, «фонтанни дерев’яни дві^е зо свяченою водою», циборіюм, круцифікси, дзвонкі при олтарові, комжи.

Обладнанє літургійнимі посудамі й іншимі метальовимі предметамі не било спеціяльно богате. Золотих предметув не згадано. Серебраниє билі «кєліх, патена, ложечка й ґвязда». Серебраниє прикраси мі^ела тоже оправа Євангелії. Інши предмети і сві^ечнікі билі мосяжни й цинови, а навіт желі^езни, як «сві^ечнік желі^езни на лєнцюгові заві^ешени». Для цікавості варто згадаті, што чуть не половіна церковних кніг то билі ще рукопіси.

У XVIII ст. Клєніцька парафія, приналєжна Володимірсько-Берестейськуй єпархії, обимала села Клєнікі, Трещуткі, Ліщини, Гуковічи, Рудці^е, Кожино, Ступнікі, Куозлікі, Городчин, Ляшкі, Градочна, Яново, Радькі, Буя­куовщина, Камень, Максiмуовщина (або Максiмувщина), Уснарщина, Новіни й Ковела.

В Клєніках била ще філіяльна церква св. Міколи Чудотворця – тоже дерев’яна. Церкву тую послі перенеслі до Козлікув, де й тепер стоїт вона на мальовнічому берегові Нарви.

Послі третього розподі^елу Речи Посполітої пувнуочна частіна колішнього Пудляського воєвуодства включена била до Прусського королі^евства й Клєніцька парафія вуйшла до новоствореної уніятської Супрасльської єпархії. У 1807 р., згуодно з постановамі трактату в Тильжи, Бі^ель­ські і Дорогічинські пові^ети, як частіна т.зв. Білостуоцького округу, включени билі до Російської імперії. В 1809 р. Супрасльська єпархія била ліквідована й назад включено Клєніцьку парафію до Берестейської єпархії.

Включинє уніятськіх єпархій до Російської імперії започатковало процес змі^ен, що уподобнювалі Уніятську церкву до російського варіянту православ’я. З початком 1830-х лі^ет почалося уводінє до церков друкованих в Москві^е православних літургійних кніг, православних священічих риз, знов заводілісь іконостаси (у Вознесенськуй церкві іконостас бив збудовани у 1836 р.). Змі^ени тиє, якіє мі^елі одлатинізоваті обрад Уніятської церкви і максимально наблізіті його до обов’язуючих тогди правіл Православної церкви в Росії, билі водночас пудготовкою до об’єднаня з Російською православною церквою, што одбилось остаточно у 1839 рокові. Факт той не зустрі^ев буольшого чинного спротіву, хоч прив’язанє парафіян до певних давні^ейших форм церковного обраду ще через якійсь час пригадувало про себе. Примі^ером того може биті спротів частіни клєніцькіх парафіян новому кєрункові околоцерковної процесії ще у 1860 рокові.

У 1843 р. на теперишніх парафіяльних могілках станула дерев’янна церква Преображеня Господнього. У 1914 р. на єїнум мі^есцьові збудовано муровану церкву, котора стоїт і тепер.

Згуодно з данимі з 1847 р. куолькость парафіян досягнула тогди числа 2.299 осуоб, з чого до священічого стану зараховано 7 осуоб (в тому числі^е 4 мужчин).

Окруом ново збудованого іконостасу внутрішнє обладнанє парафіяльної церкви Вознесеня збогачувалось новимі предметамі. М.ін. билі куплєни дзвони вагою 680 кг, нови ікони (Положеня Ризи Богородіці, Св. Труойці, св. Міколи, Руздва Христового), панікаділо, пасхальни три­сві^ечнік, напрестольни хрест, сємісві^ечнік, серебраная чаша і мнуого іншого.

У 1876 р. церковна влада Літуовської православної єпархії (центром било Вільно), в складі якої перебивало тогди Пувнуочне Пудляше, назначила нови межи Клєніцької парафії, якіє обималі села: Клєнікі, Ліщини, Гуковічи, Городчин, Кожино, Ступнікі, Куозлікі, Ляхі, Яново, Градочна, Пудтіневічи, Буякуовщина й Малиє Тіневічи. Парафіян било тогди 2.712 осуоб.

З приводу кєпського стану мнуоговікового будинку парафіяльної церкви, 31 серпня 1879 року проголошено аукцію (переторг) на побудову нової церкви і парафіяльних будинкув. Освяті^енє нової дерев’яної церкви одбилось вже у вересньові 1883 року. Побудовано її^е за гроши зобрани парафіянамі (13 тис. рублюов) і невеліку державну дотацію (795 руб.) по-сусі^едські з поперед­ньою – посередіні села.

Той досить велікі дерев’янни храм, побудовани за взорамі з Росії, не одзначався спеціяльною красою, алє імпоновав ві^еруючим сусі^едніх парафій, так што в недовгому часі подуобни церкви збудовано в Нарві й Лосінці.

Тогди тоже почалі збіраті будовляни матеріял на нову, муровану церкву в Куозліках. Причинівся до того перед­усі^ем одін з парафіян, Онтіп Місіюк, заслани у 1863 рокові в Сибір, скуоль по якомусь часі став присилаті гроши на будову. Решту потрі^ебної на тоє суми зобрано з митних оплат за сплавлюванє Нарвою дерева. Намі^еру збудованя в Куозліках мурованої церкви не довелі однак до кунця, дякуючи чому стоїт тут, впісана недавно в реєстр історично-культурних паметок (забиткув), дерев’яна церква перенесена з Клєнікув.

З початком 1880-х лі^ет на території парафії почало ші^ерей розвіватісь російськє церковне шкуольніцтво. У жовтні 1884 року створуються перши т.зв. школи грамоти. Не мі^елі вони ще своїх власних примі^ещень, а учителювалі в їх – місцьови батюшкі і випускнікі народних шкуол (училіщ) з місцьової молоді. В шкуольному рокові 1884/85 школи грамоти існувалі в Гуковічах, Кожині, Ступніках, Куоз­ліках, Ляхах, Городчині, Янові й Градочнуй. У 1890 р. існувала тоже школа в Тіневічах. Училось в тих школах огулом коло 250 діті – хлопцюв і дівчат.

В статях про Клєніцьку парафію, публікованих в церковних журналах, пудкреслювалось зрозумі^енє батькуов і заангажованє їхніх діті при здобиваньові осві^ети, зазначаючи водночас, што на поширені осві^ети скористала й самая парафія, бо одержала три церковни хори, якіє своїмі спі^евамі прикрашуют святочни Богослужі^еня.

На зламі XIX і XX ст. число парафіян досягнуло 3,5 тис. і систематично збуольшувалось. Парафія мі^ела тогди 69 десятін землі^е, з чого 64 рольнічої. На її^е території існувалі 3 школи церковно-парафіяльни, 1 школа Міністерства осві^ети й 9 шкуол грамоти.

Велікі заколот в житьові, як Клєніцької, так і інших парафій Пудляша, принесла Перша світовая вуйна. По перших перемогах, російські вуйська змушени билі ні^ем­цямі одступаті на схуод. Пов’язане било тоє з практично примусовою евакуацією православного, українського й білоруського, населіня до Росії. З причини того т.зв. бєженства буольшость парафіян покінула свої^е села й пої^ехала на схуод. В самому селі^е Клєнікі остало оно дві^е сім’ї^е – значит виїхало буольш як сто (коло 850 осуб).

Коло 1920 року буольшость вивезеного до Росії українського населіня Пувнуочного й Полуденного Пудляша вернулася до своїх руодних хатуов. Так било і в Клєніцькуй парафії, якая у 1936 р. начислювала вже 3 тис. ві^еруючих, проживаючих в селах Клєнікі (1.064 особи), Істуок (91), Ляхі (191), Куозлікі (192), Городчин (200), Градочна (191), Яново (171), Тіневічи Малиє (197), Радькі (50), Сапово (45), Гуковічи (125), Ліщини (58), Кожино (338) і Ступнікі (51). Православної молоді, якая училась у школах в Клєніках, Кожині, Городчині й Градочнуй, било тогди 442 особи.

Зменшилісь тогди парафіяльни земельни володі^еня, бо в 1926 рокові вивласнено державою 37 га церковної землі^е. Все ж такі парафіяльною власностю оставало другє 37 га землі^е, в Клєніках і Ліщинах, з чого заселєних било 6 га, а 4 га займалі парафіяльни могілкі.

Трагічни поді^еї Другої світової вуйни і послівоєнни виїзд кількох сі^ем’юв до Сові^етського Союзу привелі до короткочасного зменшеня числа ві^еруючих в парафії, бо при кунцьові 1940-х лі^ет досягало воно 2700 – 2800 осуб. Знов державною владою окроєно парафіяльни ґрунти – до 11,7 га. Всьо тоє не зменшило однак активності парафіян, якіє у 1946 р. збудовалі нови парафіяльни дуом, а в 1952 р. тоже дуом для псаломщика.

У 1959 р. парафія начислювала вже 3.161 ві^еруючих, однак поглиблюючийся од 1960-х лі^ет процес мігрованя сільської людності, передусі^ем молоді, до мі^еста, спричинів нове зменшинє куолькості парафіян.

Закуончинє у наступнум номерові

Юрій ГАВРИЛЮК

Сучасни фотографії – автора статті

«Над Бугом і Нарвою», 2019, № 5, стор. 24–31.